Принципова різниця менталітетів між росіянами та українцями
Якщо взяти будь-якого росіянина: “хорошого”, поганого, нейтрального, опозиційного, то у всіх буде одна спільна риса — вони завжди знають, як буде краще саме для вас. Вони точно знають, кого вам краще читати, кого обирати, як робити та що думати. І вони готові витрачати весь свій час і сили на переконання своєї правоти, вступаючи в запеклі спори.
В українців ця риса відсутня. Вони можуть трохи приділити уваги такому спору, але в кінцевому підсумку їм легше сказати “іди н@й” і піти робити свої справи, не витрачаючи час на тупі балачки.
Довгі розмови українці можуть вести тільки на позитивні теми, або спілкуючись з однодумцями, відкриваючи для себе щось нове.
Це принципова різниця менталітетів між росіянами та українцями. Ми не можемо довго знаходитися в негативному середовищі й завжди витягуємо себе з нього. Росіяни ж навпаки насолоджуються негативним середовищем і завжди його шукають.
Ми — люди позитиву і дії. Вони — люди “словоблудия” і негативу.
І так було завжди.
Мабуть, ось це наше фірмове, мовчазне “іди н@й” , дуже сильно ображало росіян і стало однією з причин потужної, довготривалої інформаційної кампанії з приниження нашої нації. Типу: “якщо вони не хочуть нас слухати і робити так, як кажемо ми, то вони “дебилы”.
Ця кампанія містила багато брудних технологій. Наприклад самою відомою технологією було наділяти українською мовою тупого персонажа у своїй довгій, “словоблудной” розповіді про щось. Таким чином у людей різних національностей закріплялась думка, що якщо людина розмовляє українською, то вона точно тупа і її треба називати “дебил”.
Звичайно, найпотужнішими посередниками такої кампанії були люди культури, науки і акторства (розважальний контент взагалі улюблена сфера російської пропаганди ). Тому росіяни, напряму чи опосередковано, скупляли всіх і вся, хто так чи інакше міг допомогти їм укріпити думку, що українці недолугі і не можуть самі мати правильні думки.
Саме тому актори української естради, які висвітлювали образ недолугого українця мали великі гонорари на російській сцені. Саме через можливості отримати російські гранти і російське визнання, більшість українських істориків приймала теорію російських словоблудних колег (привіт “Київській Русі”, “скіфам азіатам” і “Богдану Хмельницькому” ). Саме тому ми так багато знаємо про Булгакова і не знаємо про “Бджілку” (зараз багато з вас подумав: “що таке “Бджілка”. Не “що”, а “хто”. А далі – гугл. )
І ось, через століття цієї кампанії, наше фірмове, мовчазне “іди н@й” дійшло до свого апогею. Росіяни, як завжди, одні лізуть танками, щоб розказати нам, як правильно треба жити, інші лізуть з розказами, як правильно треба воювати проти тих, хто лізе танками розказувати нам, як правильно нам… Але ми вже не хочемо без слів казати “іди н@й”, ми вже робимо “ іди н@й”. Від цього у росіян дуже підгорає в прямому і переносному сенсі цього слова. Тому вони ще більше вкладаються в перевіренні часом брудні технології. Вони ще більше починають переконувати всіх, що ми недолугі й тупі. Але головна мета цієї кампанії — переконати в цьому нас самих. І для цього вони не пошкодують ні грошей, ні сил, ні часу. Але ж ми знаємо універсальну зброю проти цього…