Чому підліток не довіряє батькам?
Дійсно, більшість підлітків не діляться з батьками багатьма своїми проблемами, і спектр цих проблем може бути дуже широким. Від простих труднощів у школі, з навчанням з якихось предметів, до проблем із законом і, припустімо, нападів на нього злочинців, чи якоїсь поганої компанії. У нього можуть вимагати гроші, його можуть залучати до злочинної діяльності. І всі ці проблеми підліток може замовчувати зі своїми батьками.
У результаті так чи інакше про проблему стає відомо, і батьки хапаються за голову. Чому? Чому ти про це нам не говорив? Чому ти не розповів? – запитують вони підлітка. Ну і, звісно, починають шукати винного. Звинувачують підлітка, тому що він став потайливим, став замкнутим, і він винен у тому, що вони не дізналися про ситуацію. Звинувачують себе в тому, що вони щось упустили, не помітили.
І в чому ж правда? Де сталася поломка? Із ким щось не так? Щось не так із підлітком чи щось не так із батьками? Насправді і з батьками, і з підлітками все гаразд.Ніхто не зламався, всі працюють, функціонують і кожен виконує своє призначення.
Але вся річ у тому, що коли дитина переходить з дитячого віку до підліткового, вона не тільки змінює розмір одягу, а й намагається змінити роль у сім’ї. Так природа передбачила, що підліток намагається перестати бути дитиною.
Роль дитини в сім’ї – це роль того, кого захищають. Дитина — це той, хто ставить запитання, отримує відповіді. Той, хто стикається з труднощами і просить допомоги старших.
А підліток намагається стати іншим. Він намагається зайняти роль рівноправного члена сім’ї, партнера, друга. Це роль рівного. І в ній немає місця тому, щоб бігти по допомогу до батьків, старших. Тоді ти дитина, тоді ти знову опинився у дитинстві.
Так, іноді так і стається. І дякувати Богові, що так відбувається. Але в багатьох випадках підліток відчуває, що він не справляється, що він лузер, що він невдаха, якщо він піде з цим питанням до мами та тата.
Він повинен сам розібратися, він повинен сам все вирішити, він повинен знайти вихід із ситуації або ухвалити своє рішення, що правильно, а що неправильно.
Якщо ми готові до нового сценарію, тоді ми починаємо транслювати це нашим підліткам: те, що ми від тебе дізнаємося — лише привід для дискусій, для того, щоб спробувати знайти оптимальний вихід, при тому, що останнє слово в більшості випадків буде все одно за тобою. І ми втрутимося вже лише в крайніх випадках, коли ситуація загрожує твоїм життю та здоров’ю.
А в інших ситуаціях ми з тобою готові радитися і не продавлювати свою думку.
І ось це найбільша складність для батьків. Як дозволити підлітку приймати неправильні рішення? Адже в ході дискусії може виявитися, що він все одно дивиться на речі по-іншому і хоче зробити зовсім не так, як радять йому мама з татом. Ось це і є той іспит, який визначить, чи буде наш підліток з нами, батьками, у довірчих відносинах. Або він ховатиметься від нас, тому що з нами ділитися марно.
Йому підходить варіант, де ми з ним можемо говорити так само, якби він говорив про це зі своїми друзями. Але тільки ми можемо (ми – дорослі, ми – батьки) можемо бути грамотнішими друзями, компетентнішими друзями, мудрішими друзями. Але таки друзями. Тими людьми, які дозволять вибирати, прислухаєшся ти до нашої поради чи не дослухаєшся.
А далі напрацьовувати свій досвід, приймати своє рішення, стикатися з наслідками цього рішення, робити свої висновки і знову дискутувати, знову спілкуватися, знову радитися, знаючи, що з тебе не намагаються знову зробити нерозумну маленьку дитину, навіть незважаючи на твої помилки.