Ми будемо країною людей з інвалідністю
Обговорювали як краще звертатися до військових та людей з інвалідністю. Як дякувати та як не ділити світ на «нас» та «них». Якщо коротко з нашої дискусії:
Жартувати про залізні ноги можна. Але тільки, якщо ви близькі та знаєте через що проходить людина. На ці жарти має бути дозвіл. Як сказав Олексій, який втратив обидві ноги: «Мені можна. Тобі – ні».
Дякувати – нормально. Просто підійти та сказати: «дякую» або прикласти руку до серця. Маленький жест поваги, якому маємо навчитися.
Питати: «що сталося?», «як отримав поранення?», «а ти вбивав?» та казати «одужай!», «тримайся!» та інша підбадьорююча фігня – не нормально. Якщо людина захоче, – розповість сама, що сталося. Ноги не відростають, не всі люди з інвалідністю отримали інвалідність внаслідок війни, і люди, які втратили кінцівки, не хворі.
Дивитися як на прибульця – не нормально. Дивитися з захопленням та вдячністю – ок. Людина це відчуває. Спитати про протез – нормально. Але тільки якщо вам дійсно цікаво і ви готові слухати про це. Спитати про протез, щоб просто щось спитати, бо вам незручно, – не нормально.
Жаліти – не нормально. Бо жалість до людини, яка може бути сильніше за тебе, – абсурд.
Пропонувати гроші – не нормально. Подарувати сувенір або лишити щось символічне – нормально. Це про повагу. Гроші принижують. Хочете допомогти грошима – донатьте.
Тягнути дитину за руку подалі від людини з протезом – не нормально. Пояснити дитині, що деякі частини тіла можуть бути штучними, – нормально. Це частина нашого майбутнього. Якщо хочемо жити довго, всі будемо мати запротезовані частини тіла.
Повторю це ще раз – відсутність кінцівки не робить людину інакшою.
Не робить людину слабкішою.
Не робить людину гіршою за вас.
Чи привертає людина з протезом ваш погляд? Звісно. Але погляди бувають різні.
Навчиться дивитися з повагою та захопленням замість жалю та розпачу.
Ми будемо країною людей з інвалідністю. Це не зробить нас слабкішими. Це ще більше зробить нас нами, бо це частина нашої історії, частина історії, як ми боролися за нашу незалежність та право жити своїм життям.