Якщо ми хочемо, щоб люди ходили, ми маємо допомогти їм знайти цілі

Виявляється, нікому не потрібні руки та ноги.

Я знаю, що це звучить безглуздо, але ноги нам потрібні, щоб дійти туди, куди треба, а руки нам потрібні, щоб приготувати сніданок тим, кого любимо, щоб кермувати автівкою та обіймати своїх дітей. Якщо нема куди йти, то і ноги не потрібні.

Переважна більшість наших пацієнтів приходить за ногами і руками, з часом вони розуміють, що ноги самі не ходять і руки самі не навчаться тримати шклянку. Цьому треба вчитися. І коли ти опанував протез та навіть пробіг свої перші 5 км., ти питаєш себе: а куди я маю добігти і що саме я маю робити руками?

Три місяці тому ми в Superhumans Center дійшли висновку, що наша послуга ніколи не буде повною, якщо ми не допоможемо пацієнту стати супер людиною, якщо не знайдемо разом його «для чого?» Так зʼявився відділ соціальної реінтеграції та освіти, який очолив Oleksandr Slavskyi
Дмитро втратив ногу 1 серпня 2022 року під час виконання бойового завдання. Має класне електронне коліно. Він працює водієм в Superhumans. Тут він вдома, бо має роботу, привід вдягнути протез та є прикладом для хлопців, які тільки починають цей шлях.

Ромчик колись сказав мені, що на ноги став заради мами, а перші сто метрів пройшов, бо мріє стати вчителем історії: «хочу ходити щоранку в школу та розповідати дітям про історію України»
Володю, який на фото, ми зустріли ще рік тому в шпиталі. Він цивільний, втратив кість під час прильоту в Лисичанську, мав чисельні реампутаціі, коли прийшов до нас на протезування, руки не було по плече. Розповідав, що до того був кухарем. Зараз зі своїм новим протезом працює в трапезній УКУ, готує їжу, як і до поранення, і ми надихаємось тим, що обіди, які щодня Fest Local передає Superhumans, були приготовані в тому числі і завдяки нашому суперу.

Сергій втратив обидві руки, доволі довго чекав на протезування, і як тільки навчився складати кубіки, почав думати разом з відділом освіти, що далі. Нещодавно отримав грант на створення власного бізнесу по виготовленню джерків, мʼясних снеків. Ідею для бізнесу підкинув син, він наш перший ветеран, якій з подвійною ампутацією рук йде у власний бізнес.

Руся, Микита, Денис, Герман та Андрій – наші фахівці першого контакту: вчаться, працюють, допомагають хлопцям та дівчатам, які тільки на початку свого шляху.

Ми працюємо з потенційними роботодавцями, міністерством економіки та кожним супером не лише над ходою, ми намагаємось знайти те, заради чого вони опановують ходу та рухи.
На жаль, переважна більшість людей, які втратили кінцівки, не зможуть повернутися на свою роботу. Це тема окремого допису.

На жаль, рутина з документами і проблеми зі здоровʼям затягуються на місяці, і розуміння, що ось протез і ти, а що робити далі приходить іноді через рік, і це затягує процес інтеграції.
На жаль, переважна більшість позицій більше не надихає людину, яка тривалий час жила в окопах та билася за Україну.

Але… рано чи пізно приходить усвідомлення, що найкращий протез буде стояти в куточку, якщо нема приводу вийти з дому. Найкраща сукня буде висіти в шафі, якщо для неї нема настрою та приводу. Найкраща автівка буде стояти в гаражі, якщо нема планів та доріг. Найкраща кавоварка – лише частина інтерʼєру, якщо нема кави або пошановувачів кави.

Якщо ми хочемо, щоб люди ходили, ми маємо допомогти їм знайти цілі )
ось такі задачі вирішує центр, який ніби то мав лише встановлювати людям протези