“Хлібне перемир’я”
Так зване “хлібне перемир’я” має, мабуть найпотужніше лобі у всьому світі. Тут зійшлися інтереси багатьох гравців і кожен з них отримує своє.
ООН вирішує проблему загрози навали біженців з Африки до Європи.
Турція отримає надприбуток з посередництва.
Рф окрім своїх плюшок буде ще неодноразово використовувати цю тему у своїх інтересах.
В чому вигода України і де то лобі у нас?
Офіційно нам кажуть, що вивозити зерно потрібно, щоб забезпечити валютний прибуток і дати можливість фермерам продати свій товар.
З валютним прибутком таке собі питання. Не пам’ятаю, щоб кожного року це якось сильно покращувало життя пересічного українця. До того ж з початку війни, ми маємо величезні дотації від країн союзників, які останні п’ять місяців дозволяли нам більш менш виживати.
Стосовно фермерів — тут цікавіше. Звичайно їм потрібно реалізувати продукт свого виробництва. Але…Ціни на зерно після підписання угоди впали до критичних мінімумів. Тут грає психологічний фактор, бо ніхто не знає скільки то вікно збуту протримається і всі хочуть всунутися в це віконце. Плюс до цього витрати на логістику нашого зерна значно зростають шляхом підвищених ставок на страхування. Десь бачив математику, що кожна тонна зерна отримає мінус 35 у.е. завдяки цьому. Тож в кінцевому розрахунку фермери в кращому випадку вийдуть у нуль. Це звичайно краще ніж мінус, але багато хто з них тричі подумає перед тим, як розпочинати посівну озимих.
Питання в тому, чому влада пропонує тільки один варіант розв’язання проблеми й не шукає інші? В решті решт, наприклад, чому не забезпечити фермерів контрактами на постачання муки? “Діти африки” не їдять зерно. Вони їдять хліб, який робиться з муки. З тони зерна виходить 550 кг муки.І це у два рази зменшує навантаження на логістику Ціни на муку в рази більше ніж ціна на зерно. Обладнання млинів невеликих розмірів коштує дешево. Тож в кінцевому результаті ми б отримували більше валютного прибутку, менше навантаження на логістику і високу прибутковість виробника. Все що треба, це забезпечити великі контракти на муку. Але, чомусь, ніхто не їде по світу в пошуках великих контрактів на муку.
Можливо я в чомусь помиляюсь, я не експерт в питанні ринку муки та користуюсь відкритими даними. Сподіваюсь експерти мене виправлять. Але в чому я точно не помиляюсь, так це в тому, що основний прибуток від реалізації українського зерна завжди отримували трейдери.
Заробіток переважної більшості трейдерів був не в різниці між купівлею і продажем, а в несплаті податків в бюджет України. Легка і примітивна схема з використанням офшорів давала змогу не сплачувати податки. Тож величезна “валютна виручка” осідала на рахунках закритих від очей банках і подальший рух цих коштів прослідкувати майже неможливо. Якщо навіть така схема давала можливість заробити 10-20 доларів на тонні, а ми експортуємо понад 40 млн тонн, то питання іде на мільярди В реальності ж сума значно вище.
Оу, ви теж подумали про те що і я? Про лобі в Україні й чому всі роблять морду цеглою після обстрілу порту Одеси?
Наше зерно — це можливість. Можливість, яку ми якось недолуго використовуємо. І причини цієї недолугості, які приходять у голову, дуже засмучують, бо ми знову гроші міняємо на життя.