Інтервʼю

Вони відчувають тривогу та невідомість, коли думають про майбутнє, або безсилля й сум, коли згадують минуле - війна стала причиною потрясінь та призвела до кардинальних змін у житті українських жінок. Чимало з них були змушені залишити свої рідні домівки та виїхати за кордон, де довелося звикати до абсолютно нових умов, поставивши своє попереднє життя «на паузу». Постійний стрес, хвилювання за близьких та відчуття втрати контролю над власним життям призводять до тривожних розладів та збоїв у здоров'ї, зазначають у ВООЗ, а звернення по допомогу до фахівців ускладнюються через мовні бар'єри. Фактори, які впливають на здоров'я українських жінок у реаліях війни, стали предметом чисельних досліджень. Про одне з них - читайте у нашому інтерв'ю. Що саме доводиться переживати жінкам у новій країні, з якими труднощами вони мають справу?

Олександр Спатар родом з Миколаєва. До війни був інженером у сфері метрології, працював на державному підприємстві «Укрхімтрансаміак». З 2019 року миколаївчанин став займатися волонтерством - його шлях почався з допомоги дітям та після півтора року війни відкрив всеукраїнський благодійний фонд «Стрибог». Наразі організація веде супровід постраждалих від війни родин на Миколаївщині та Херсонщині, виконує гуманітарні рейси у населені пункти, які розташовані поруч із лінією зіткнення, допомагає у відновленні обладнання Херсонської лікарні та не забуває про підтримку військових. Напрямків, за якими благодійний фонд Олександра надає допомогу різного роду багато -  і все це не тільки запити та звернення, а й постійний зв'язок з людьми, які також підтримують волонтерів та надають сили для великої боротьби.

Кожен донат має значення, впевнений волонтер Святослав Вербицький із Тиврова, що на Вінниччини. Хлопцю лише 10 років, а за його акційним насінням, яке він вирощує власноруч, вже черги. Святослав підготовлює насіння чорнобривців, помідорів та перцю, а потім продає його за донат тим, хто хоче підтримати воїнів на передовій.

Через катівні російських окупантів у Херсонській області пройшли тисячі осіб – серед них не тільки військовослужбовці, а й прості місцеві жителі, яких росіяни сприйняли як загрозу для свого загарбницького режиму. Відомо, що після деокупації на звільненій території Херсонщини поліцейські зафіксували 7 катівень та 8 місць несвободи. В одному з них побував херсонець Юрій Кайов. Його затримали російські військові під час гуманітарного рейсу - волонтер доставляв у населені пункти Херсонщини ліки та необхідну мешканцям допомогу. Юрія із товаришами одразу кинули до в'язниці, де його катували та допитували, потім вивезли до Сімферополя в інший тюремний заклад, а після того помістили у слідчий ізолятор в «Лефортово» у Москві, де він провів більше року. Там херсонцю призначили суд.

Який головний урок винесла Україна за два роки війни і чому нам потрібно постійно адаптуватися? Ким є сьогодні «грізний» російський солдат? У чому ми помилялися оцінюючи російську воєнну машину? Як змінюється війна на наших очах та що реально відбувається на фронті? На ці та інші питання УСІ відповів воєнний експерт та аналітик Олександр Коваленко. Він добре знайомий нашим читачам, які цікавляться ситуацією та тенденціями на фронті і хочуть знати дещо більше ніж розповідають у випусках новин та у зведеннях Генштабу.

На рубежі третього року великої війни цинічність росіян на полі бою досягла максимально критичної точки. Для послаблення бойової сили противника окупанти посилили полювання на медиків та евакуаційні групи ЗСУ. Вони системно заманюють їх у «пастку» - ранять бійців, вичікують, коли групи рушать на допомогу, та відкривають по них вогонь. Свідком цих подій стала героїня нашого інтерв'ю військова медикиня Надія Біла - двічі вони торкнулися її особисто. На жаль останнього разу вона отримала тяжкі поранення й дивом вижила: медикиня стала ціллю російського дрона, саме у той час, коли надавала допомогу пораненому бійцю. Нагадаємо, удари по медичній техніці та медикам, які надають допомогу на полі бою, є грубим порушенням норм міжнародних конвенцій гуманітарного права.

Олег Акимченков – волонтер з Херсону. З 2006 по 2015 роки обирався депутатом Херсонської міськради, продовжував вести власну улюблену справу, започатковану ще з середини 80-х: займався розвитком своєї мережі салонів-ательє з назвами Fashion, «Военный» та «Стиль». Коли російські війська окупували його місто, попри небезпеку разом зі своїми товаришами Олег продовжив допомагати людям: вони об'єдналися у мобільні бригади та доставляли харчові продукти й ліки по місту. Проте пізніше росіяни посилили контроль над захопленими територіями та в одну з поїздок за гуманітаркою волонтерську групу, до якої належав чоловік, заарештували. Після цього Олег втратив зв'язок із близькими, його вважали зниклим безвісти. Херсонця жорстоко допитували, утримували в ізоляторі тимчасового тримання, а згодом вивезли до в'язниці на лівобережжі Херсонщини, де він провів ще 65 діб.

Після облоги міста та тривалих кривавих обстрілів росіян вцілілі маріупольці намагаються продовжити життя. Водночас окупаційна влада диктує ініціативи, упорядковує все для «своїх», які приїхали влаштувати життя біля моря. Росіянам пропонують придбати оселі у новобудовах за вигідними цінами, «перспективну» роботу та соціальні гарантії, тоді, як місцевим до цього взагалі немає доступу, кажуть люди. Майбутнє важко уявити, діляться вони, адже кожен день - це тяжка боротьба за виживання: нові "чиновники" не поспішають забезпечувати місцевих обіцяним безкоштовним житлом, натомість масово зносять вцілілі домівки, щоб побудувати нові багатоповерхівки під іпотеку.

Науковці наближають нашу перемогу. Завдяки новим технологічним розробкам українських винахідників наші військові можуть успішно протистояти ворогу, здобувати перевагу на полі бою, стаючи сильнішими та більш витривалими. Винахідник Ростислав Желясков створює такі унікальні речі. Наприклад, зарядний рюкзак від розробника здатен одночасно обслуговувати телефони, заряджати дрони, рації та підтримувати роботу Starlink. Бійці, які вже випробували ці пристрої, повідомляють, що такі акумуляторні наплічники дуже сприяють їхній роботі.

Пошук та ексгумація, транспортування тіл полеглих бійців – цю важливу місію виконують волонтери пошукової групи «Воєнно-історичного центру «Пам'ять і слава». У рамках проєкту «На щиті» пошуковці вирушають в експедиції на деокуповані території та прифронтові міста, засвідчують жахи війни, прочісуючи тисячі кілометрів й спілкуючись з місцевими мешканцями. Головна мета – повернути тіла українських захисників додому, щоб ті, хто так довго очікував на своїх близьких, нарешті змогли належно попрощатися та віддати шану героям.

З перших днів великої війни добрі справи допомагають мешканці Миколаєва Олені Візітіу не тільки подолати шок, але й зібратися з силами і працювати для перемоги України. Волонтерка створила та очолила громадську організацію «Миколаїв понад усе». Зараз ця спільнота активно діє для підтримки українських захисників. А її керівниця випромінює енергію, яка здатна об'єднувати інших у спільному бажанні робити добро.

До війни 20-річна Анна вчилася на історичному факультеті, подорожувала Україною, займалася волонтерством та мріяла покращити світ навколо себе. Проте велика війна, яку розпочала росія, поставила перед Анною виклик, який вона прийняла. Одеситка вступила до лав добровольчого батальйону, пройшла підготовку та стала аеророзвідницею підрозділу Окремої служби БПЛА Української добровольчої армії (УДА), там вона взяла позивний Хвиля». Захисниця брала участь у боях на Південному напрямку, де допомагала нашим артилеристам зупинити російський штурм.

Наприкінці лютого 2022 року мешканець Одеси Валерій працював шеф-кухарем у місцевому закладі. З коханою дружиною вони планували майбутнє та чекали на первістка, але зранку 24 лютого життя сім'ї, як і багатьох українських родин, кардинально змінилося. Після перших вибухів у Валерія не було сумнівів у тому, що відбувається, оскільки ще в 2014 році Росія розпочала вторгнення на сході та окупувала Луганську область, де він народився. Пройшовши кілька разів до укриття разом із дружиною, де у страху перечікували обстріли жінки та літні люди, він вирішив піти добровольцем.

До війни херсонець Олексій Барчук був підприємцем. Дружня родина чоловіка започаткувала свій бізнес з продажу холодильного обладнання та посуду та відкрила магазин у центрі Херсону. Його племінник Сергій Барчук працював заступником голови обласного управління Пенсійного фонду України. Все було добре, якби не війна. У липні російські окупанти викрали Сергія та катували його. Рашисти намагались дізнатись де поділися комп'ютери фонду із даними місцевих мешканців, які він сховав с початком окупації. Після зникнення племінника Олексій із родичами знайшли техніку та намагались перевезти її в інше місце. Однак їх викрили співробітники ФСБ. Це сталося у той самий момент, коли вони виносили комп'ютери в автівку. Усіх, хто приймав у цьому участь схопили.

Разом із захисниками ЗСУ вони йдуть пліч-о-пліч з початку війни. Військові волонтери підтримують бійців, виїжджаючи під обстріли та на поле бою, забезпечують всім необхідним та особисто  передають очікувані нашими воїнами листівки. Проте в останній час волонтерам стало важче працювати. За їх словами, відчувається межа, на якій життя розділилося на мирне та воєнне. Якщо раніше люди великими сумами допомагали волонтерам забезпечувати бійців аптечками, бронежилетами, безпілотниками та іншими необхідними речами, то на  другий рік війни активність у цьому плані почала зменшуватися.