Інтервʼю

Все їхнє життя - це пошук: чотирилапі захисники наполегливо тренуються, щоб допомагати людям у пошуку тих хто загубився та тіл загиблих. В умовах війни доводиться працювати понад 20 годин на день, долати великі відстані у небезпечних умовах, під обстрілами. Однак для собак все це не є перепоною, адже вони розуміють біль людей та відчувають велику мотивацію, яка приносить їх провідникам унікальні результати під час місій. Методики пошуку для хвостатих розробила жителька Павлограду Лариса Борисенко. В 2008 році кінологиня створила пошуково-рятувальний загін «Антарєс», який активно продовжив працювати під час війни, допомагаючи ДСНС, військовим та поліцейським долати наслідки російських злочинів.

Науковці наближають нашу перемогу. Завдяки новим технологічним розробкам українських винахідників наші військові можуть успішно протистояти ворогу, здобувати перевагу на полі бою, стаючи сильнішими та більш витривалими. Винахідник Ростислав Желясков створює такі унікальні речі. Наприклад, зарядний рюкзак від розробника здатен одночасно обслуговувати телефони, заряджати дрони, рації та підтримувати роботу Starlink. Бійці, які вже випробували ці пристрої, повідомляють, що такі акумуляторні наплічники дуже сприяють їхній роботі.

Пошук та ексгумація, транспортування тіл полеглих бійців – цю важливу місію виконують волонтери пошукової групи «Воєнно-історичного центру «Пам'ять і слава». У рамках проєкту «На щиті» пошуковці вирушають в експедиції на деокуповані території та прифронтові міста, засвідчують жахи війни, прочісуючи тисячі кілометрів й спілкуючись з місцевими мешканцями. Головна мета – повернути тіла українських захисників додому, щоб ті, хто так довго очікував на своїх близьких, нарешті змогли належно попрощатися та віддати шану героям.

З перших днів великої війни добрі справи допомагають мешканці Миколаєва Олені Візітіу не тільки подолати шок, але й зібратися з силами і працювати для перемоги України. Волонтерка створила та очолила громадську організацію «Миколаїв понад усе». Зараз ця спільнота активно діє для підтримки українських захисників. А її керівниця випромінює енергію, яка здатна об'єднувати інших у спільному бажанні робити добро.

До війни 20-річна Анна вчилася на історичному факультеті, подорожувала Україною, займалася волонтерством та мріяла покращити світ навколо себе. Проте велика війна, яку розпочала росія, поставила перед Анною виклик, який вона прийняла. Одеситка вступила до лав добровольчого батальйону, пройшла підготовку та стала аеророзвідницею підрозділу Окремої служби БПЛА Української добровольчої армії (УДА), там вона взяла позивний Хвиля». Захисниця брала участь у боях на Південному напрямку, де допомагала нашим артилеристам зупинити російський штурм.

Наприкінці лютого 2022 року мешканець Одеси Валерій працював шеф-кухарем у місцевому закладі. З коханою дружиною вони планували майбутнє та чекали на первістка, але зранку 24 лютого життя сім'ї, як і багатьох українських родин, кардинально змінилося. Після перших вибухів у Валерія не було сумнівів у тому, що відбувається, оскільки ще в 2014 році Росія розпочала вторгнення на сході та окупувала Луганську область, де він народився. Пройшовши кілька разів до укриття разом із дружиною, де у страху перечікували обстріли жінки та літні люди, він вирішив піти добровольцем.

До війни херсонець Олексій Барчук був підприємцем. Дружня родина чоловіка започаткувала свій бізнес з продажу холодильного обладнання та посуду та відкрила магазин у центрі Херсону. Його племінник Сергій Барчук працював заступником голови обласного управління Пенсійного фонду України. Все було добре, якби не війна. У липні російські окупанти викрали Сергія та катували його. Рашисти намагались дізнатись де поділися комп'ютери фонду із даними місцевих мешканців, які він сховав с початком окупації. Після зникнення племінника Олексій із родичами знайшли техніку та намагались перевезти її в інше місце. Однак їх викрили співробітники ФСБ. Це сталося у той самий момент, коли вони виносили комп'ютери в автівку. Усіх, хто приймав у цьому участь схопили.

Разом із захисниками ЗСУ вони йдуть пліч-о-пліч з початку війни. Військові волонтери підтримують бійців, виїжджаючи під обстріли та на поле бою, забезпечують всім необхідним та особисто  передають очікувані нашими воїнами листівки. Проте в останній час волонтерам стало важче працювати. За їх словами, відчувається межа, на якій життя розділилося на мирне та воєнне. Якщо раніше люди великими сумами допомагали волонтерам забезпечувати бійців аптечками, бронежилетами, безпілотниками та іншими необхідними речами, то на  другий рік війни активність у цьому плані почала зменшуватися.

Майже пів року український письменник Олександр Меньшов зі своєю родиною провів в окупаційному Херсоні. Місто заполонили рашисти, тримаючи місцевих мешканців у страху. Загарбники викрадали проукраїнськи налаштованих громадян, катували їх та знущалися. Проте сім'ї Олександра вдалось виїхати до вільної України. Це сталося 24 серпня торік на День Незалежності: дорога зайняла шість діб. Вони ночували просто неба у полях, під шаленою спекою та обстрілами пройшли 25 фільтраційних блок-постів рашистів, перед тим, як дістатись Запоріжжя. Після цього життя Олександра кардинально змінилося - він перевіз родину у безпечне місце, а сам пішов до військкомату.

До 24 лютого Ганна Бутенко жила звичайним життям, багато подорожувала, вела свій блог у соцмережі, полюбляла прогулянки Миколаєвом, де народилася і працювала. Та коли пролунали перші вибухи - місто охопила паніка, люди почали звертатися по допомогу до Ганни через її активну інтернет-сторінку. Вона стала допомагати інформацією, а згодом і згуртувала навколо себе цілу команду небайдужих людей. Як і Ганна, її тато та брат не стали осторонь біди, яка охопила країну, та добровільно пішли на фронт. З тих пір миколаївчанка стала активно допомагати й військовим. Вирій подій, поїздки у гарячі точки та у прифронтові міста, постійна підтримка, вже стали способом життя жінки, світлина із Анною, навіть з'явилася на сторінці президента Володимира Зеленського.

Тоталітаризм призводить до руйнування. Як фізичного - розвалу раніше створених благ цивілізації, знищення умов для нормального життя всередині країни, так і до ментального, психологічного спотворення населення, - стверджує гвардієць Сергій.

Спортсменка з Миколаєва Ганна Куркуріна - найсильніша жінка на планеті, її рекорд із жиму штанги досі не побитий. Вона є абсолютною світовою чемпіонкою з пауерліфтингу, переможницею світових чемпіонатів 2008, 2010 та 2013-х років. Коли почалася війна, Ганна відразу змінила все своє життя і почала допомагати бездомним тваринам. Щодня вона розвозить корм та іншу допомогу у села Миколаївської та Херсонської областей. Ганну впізнають на кожному блокпосту, вона з усмішкою повідомляє військовим, що знову їде допомагати. Про минуле життя спортсменка говорить неохоче, натомість на майбутнє – грандіозні плани.

Коли розпочалась війна, Інна Лісова готувала до середньої школи свій перший клас. Навчання перервалося, у місто прийшли російські військові та встановили свої порядки: ходили з автоматами по місту та забирали проукраїнськіх активістів. Проте, як і більшість, Інна не скорилася та стала допомагати ЗСУ. Та, як говорять чорнобаївці, саме завдяки згуртованості містян наші військові знають майже все про позиції рашистів.

Свій 21-й день народження Анастасія Бугера зустріла у холодному підвалі. До 24 лютого дівчина навчалася у Харкові, але на канікули узимку приїхала у гості до батьків в місто Ізюм Харківської області, там її і застала війна. Студентка бачила, як росіяни вщент знищили маленьке містечко та їх будинок, пережила окупацію. А в цей час її хлопець боронив Маріуполь, був в "Азовсталі", наразі він у російському полоні. Зараз Настя вже знаходиться у безпеці в Польші. Вона намагається докричатися до усіх міжнародних організацій, адже знає, що у полоні її коханий переживає тортури.

Сім'я Олександра Меньшова залишалася в окупованому Херсоні вісім місяців. Діти херсонця повинні були йти до школи, але окупанти встановили свої правила та заявили, що примусово примусять вчитися за російською програмою. Тим часом, проукраїнськи налаштованих містян викрадали у невідомому напрямку. Атмосфера у місті ставала дедалі напруженішою, тому сім'я наважилася виїхати з рідного міста до Запоріжжя. Мандрівка тривала майже 6 днів, за цей час родина пройшла перевірку на 25 блок-постах рашистів. Так символічно сталося, що подорож успішно скінчилася у свято Дня Незалежності України.