Інтервʼю

У перші дні повномасштабного вторгнення Маріуполь опинився у блокаді, у місті зник зв'язок, опалення, почалась гуманітарна катастрофа і страшний голод. Місцеві мешканці опинилися в пастці, під бомбардуваннями та обстрілами. Вони намагалися вижити: шукали їжу, джерела тепла, а згодом й навіть воду, якої не стало після остаточного знищення об'єктів електроенергії у березні 2022 року. Містяни самотужки лікували поранених та хоронили загиблих рідних й знайомих, яких не вдалось врятувати.

Майже пів року український письменник Олександр Меньшов зі своєю родиною провів в окупаційному Херсоні. Місто заполонили рашисти, тримаючи місцевих мешканців у страху. Загарбники викрадали проукраїнськи налаштованих громадян, катували їх та знущалися. Проте сім'ї Олександра вдалось виїхати до вільної України. Це сталося 24 серпня торік на День Незалежності: дорога зайняла шість діб. Вони ночували просто неба у полях, під шаленою спекою та обстрілами пройшли 25 фільтраційних блок-постів рашистів, перед тим, як дістатись Запоріжжя. Після цього життя Олександра кардинально змінилося - він перевіз родину у безпечне місце, а сам пішов до військкомату.

До 24 лютого Ганна Бутенко жила звичайним життям, багато подорожувала, вела свій блог у соцмережі, полюбляла прогулянки Миколаєвом, де народилася і працювала. Та коли пролунали перші вибухи - місто охопила паніка, люди почали звертатися по допомогу до Ганни через її активну інтернет-сторінку. Вона стала допомагати інформацією, а згодом і згуртувала навколо себе цілу команду небайдужих людей. Як і Ганна, її тато та брат не стали осторонь біди, яка охопила країну, та добровільно пішли на фронт. З тих пір миколаївчанка стала активно допомагати й військовим. Вирій подій, поїздки у гарячі точки та у прифронтові міста, постійна підтримка, вже стали способом життя жінки, світлина із Анною, навіть з'явилася на сторінці президента Володимира Зеленського.

Тоталітаризм призводить до руйнування. Як фізичного - розвалу раніше створених благ цивілізації, знищення умов для нормального життя всередині країни, так і до ментального, психологічного спотворення населення, - стверджує гвардієць Сергій.

Спортсменка з Миколаєва Ганна Куркуріна - найсильніша жінка на планеті, її рекорд із жиму штанги досі не побитий. Вона є абсолютною світовою чемпіонкою з пауерліфтингу, переможницею світових чемпіонатів 2008, 2010 та 2013-х років. Коли почалася війна, Ганна відразу змінила все своє життя і почала допомагати бездомним тваринам. Щодня вона розвозить корм та іншу допомогу у села Миколаївської та Херсонської областей. Ганну впізнають на кожному блокпосту, вона з усмішкою повідомляє військовим, що знову їде допомагати. Про минуле життя спортсменка говорить неохоче, натомість на майбутнє – грандіозні плани.

Коли розпочалась війна, Інна Лісова готувала до середньої школи свій перший клас. Навчання перервалося, у місто прийшли російські військові та встановили свої порядки: ходили з автоматами по місту та забирали проукраїнськіх активістів. Проте, як і більшість, Інна не скорилася та стала допомагати ЗСУ. Та, як говорять чорнобаївці, саме завдяки згуртованості містян наші військові знають майже все про позиції рашистів.

Свій 21-й день народження Анастасія Бугера зустріла у холодному підвалі. До 24 лютого дівчина навчалася у Харкові, але на канікули узимку приїхала у гості до батьків в місто Ізюм Харківської області, там її і застала війна. Студентка бачила, як росіяни вщент знищили маленьке містечко та їх будинок, пережила окупацію. А в цей час її хлопець боронив Маріуполь, був в "Азовсталі", наразі він у російському полоні. Зараз Настя вже знаходиться у безпеці в Польші. Вона намагається докричатися до усіх міжнародних організацій, адже знає, що у полоні її коханий переживає тортури.

Сім'я Олександра Меньшова залишалася в окупованому Херсоні вісім місяців. Діти херсонця повинні були йти до школи, але окупанти встановили свої правила та заявили, що примусово примусять вчитися за російською програмою. Тим часом, проукраїнськи налаштованих містян викрадали у невідомому напрямку. Атмосфера у місті ставала дедалі напруженішою, тому сім'я наважилася виїхати з рідного міста до Запоріжжя. Мандрівка тривала майже 6 днів, за цей час родина пройшла перевірку на 25 блок-постах рашистів. Так символічно сталося, що подорож успішно скінчилася у свято Дня Незалежності України.

Херсон залишається окупованим з перших днів повномасштабної російсько-української війни. Багато українців намагаються виїхати з міста, бо не бачать своєї долі з російськими вбивцями. Вирушати доводиться на свій страх і ризик, і нерідко загарбники починають обстріли по колонам з авто. Тим часом, у місті залякують активістів, у підприємців відіймають бізнес - жити в невідомості, коли навколо окупанти та зникає зв'язок з навколишнім світом, стає дедалі страшніше.

З середини квітня волонтери збираються та їздять по деокупованих від російських загарбників територіях України. Місцеві розповідають їм історії, аж поки вони розбирають завали зруйнованих будинків, розчищають їх від ракет та уламків. Серед волонтерів і колишній учасник команди Ліги сміху «Одеські манси».

Молодая компания из Днепра создала детские наборы для выращивания микрозелени – «Насіннятко». Представитель каждого вида семян в них стал героем комиксов. Игра интересна также с экономической стороны. Несмотря на войну, элементы набора и полиграфию продолжают производить в разных городах Украины, в том числе в Одессе.

Волонтер из Николаева и мама троих детей Виктория Пелык вместе с мужем Андреем помогали укреплять город с начала полномасштабного вторжения. Семье пришлось временно переехать: когда в Николаев зашли российские танки, супруги находились в опасном районе и не знали, как дальше будут развиваться события. Николаевцев тепло приняли в Румынии, но находясь другой стране, женщина не смогла сидеть сложа руки. Виктория мобильно организовывает гуманитарные сборы, курирует 10 семей, помогая продуктами и средствами гигиены, находит и передает помощь онкобольным. А когда Николаев остался без воды, ее муж принял решение вернуться домой под обстрелы, чтобы обеспечивать доступ местным жителям к скважине, которая находится у семьи дома.

С начала полномасштабного вторжения РФ многие мамы с детьми покинули Украину. Среди них и одесская мать пятерни. Она не побоялась, забрала детей и уехала в незнакомую страну по рекомендации подписчицы - все ради безопасности.

В 2014 она была Настей из Луганска, потом Настей из Счастья, последние 8 лет она Настя из Северодонецка - города в Луганской области подконтрольного Украине. Когда началась война на Донбассе, Анастасия Волкова была студенткой. Боевые действия стали толчком для выбора профессии. На протяжении 8 лет она работает военным корреспондентом и продолжает это делать сейчас, рискуя жизнью. Настя снова потеряла дом из-за войны и хочет сказать только одно: "Не надо меня освобождать".

На одесских пляжах сотни горожан паковали мешки с песком для защиты города. Участвовал в этом и художник Александр Дремов, который вместе со всеми по 5-6 часов в день крепил оборону.