Інтервʼю

Футбол — це, мабуть, найпопулярніший вид спорту серед хлопців, а зараз уже й серед дівчат.

Просування росіян на Донбасі, ЗСУ на Курщині, інавгурація Трампа та майбутні перемовини України і росії.

2024 рік приніс нове слово, яке ідеально відображає наш інформаційний хаос: brain rot. Цей термін, що буквально перекладається як «гниль мозку», є тривожним сигналом про наслідки інформаційного перевантаження. Ми живемо в епоху, коли люди тонуть у нескінченному потоці контенту — від новинних заголовків до коротких відео в TikTok. Але замість натхнення чи користі цей потік часто залишає нас із відчуттям втоми, тривоги та апатії.

Українці готуються зустрічати третій Новий рік в умовах Великої війни. Настрій у більшості громадян відповідний. Хоча є і ті, кому трагічні події в країні не заважають радіти життю на всі 100%. Чи існує здорова межа між бажанням продовжувати жити і «бенкетом у чуму» та як зустріти свято без почуття провини?

Повітряні тривоги, вимушені переїзди, розлука з рідними і навіть більш драматичні події. Сьогодні кожен українець так чи інакше переживає наслідки війни. Особливо сильно вони впливають на дітей, залишаючи відчутний відбиток на психіці. Але дитинство має залишатися дитинством. Чи можливо створити відчуття Новорічного свята для дитини в Україні?

Умови виживання на окупованих територіях для мешканців Маріуполя від початку окупації стали нестерпними. Після того, як росіяни знищили місто, вони обмежують корінне населення у правах - люди, які не отримали російський паспорт не можуть працевлаштуватися, отримати медичну допомогу, пенсію і сплачують більші податки, окупанти ставлять остаточні строки - погрожують депортацією. Тим часом рф пристосувала місто як військово-логістичну тилову базу: сюди завозять багато техніки, мобілізованих та ППО. Окупанти за безцінь змусили прибирати безробітних містян усі руйнування та побутове сміття на заводі «Азовсталь», облаштували там майданчик для гвинтокрилів та військові склади. Все це не проходить повз очі, українців, які чекають на визволення міста та повернення до України.

«З 2027 року українські школярі навчатимуться не 11, а 12 років» - новини з таким і подібними заголовками з'явилися днями в ЗМІ. Тим часом в МОН обговорюють скорочення бакалаврату з 4 до 3 років.

У світі сьогодні гостро відчувається дефіцит пороху, що ускладнює пошук снарядів для України і призводить до значного підвищення цін на них. За словами європейських виробників зброї, ця проблема виникла через нестачу бавовняного волокна, яке є складовою для пороху, а також через залежність від Китаю, який забезпечує трохи менше половини світової торгівлі бавовною. Звідти постачання бавовняної целюлози на свої порохові заводи нарощує і росія. Тому в Україні розглядають можливість вирощування власної сировини для пороху та вирішили розвивати цю галузь. За висновками вчених, ідеальні природно-кліматичні умови для цієї сільськогосподарської культури склалися на Одещині. За словами заступника голови Комітету ВР з питань агарної та земельної політики Степана Чернявського, перший крок для відродження бавовництва на Півдні вже зроблено. На цьому шляху Україна отримує значну підтримку міжнародних партнерів. Європейські компанії надають свій досвід вирощування цієї культури та планують поставити

Олександр Спатар родом з Миколаєва. До війни був інженером у сфері метрології, працював на державному підприємстві «Укрхімтрансаміак». З 2019 року миколаївчанин став займатися волонтерством - його шлях почався з допомоги дітям та після півтора року війни відкрив всеукраїнський благодійний фонд «Стрибог». Наразі організація веде супровід постраждалих від війни родин на Миколаївщині та Херсонщині, виконує гуманітарні рейси у населені пункти, які розташовані поруч із лінією зіткнення, допомагає у відновленні обладнання Херсонської лікарні та не забуває про підтримку військових. Напрямків, за якими благодійний фонд Олександра надає допомогу різного роду багато -  і все це не тільки запити та звернення, а й постійний зв'язок з людьми, які також підтримують волонтерів та надають сили для великої боротьби.

Кожен донат має значення, впевнений волонтер Святослав Вербицький із Тиврова, що на Вінниччини. Хлопцю лише 10 років, а за його акційним насінням, яке він вирощує власноруч, вже черги. Святослав підготовлює насіння чорнобривців, помідорів та перцю, а потім продає його за донат тим, хто хоче підтримати воїнів на передовій.

Через катівні російських окупантів у Херсонській області пройшли тисячі осіб – серед них не тільки військовослужбовці, а й прості місцеві жителі, яких росіяни сприйняли як загрозу для свого загарбницького режиму. Відомо, що після деокупації на звільненій території Херсонщини поліцейські зафіксували 7 катівень та 8 місць несвободи. В одному з них побував херсонець Юрій Кайов. Його затримали російські військові під час гуманітарного рейсу - волонтер доставляв у населені пункти Херсонщини ліки та необхідну мешканцям допомогу. Юрія із товаришами одразу кинули до в'язниці, де його катували та допитували, потім вивезли до Сімферополя в інший тюремний заклад, а після того помістили у слідчий ізолятор в «Лефортово» у Москві, де він провів більше року. Там херсонцю призначили суд.

Який головний урок винесла Україна за два роки війни і чому нам потрібно постійно адаптуватися? Ким є сьогодні «грізний» російський солдат? У чому ми помилялися оцінюючи російську воєнну машину? Як змінюється війна на наших очах та що реально відбувається на фронті? На ці та інші питання УСІ відповів воєнний експерт та аналітик Олександр Коваленко. Він добре знайомий нашим читачам, які цікавляться ситуацією та тенденціями на фронті і хочуть знати дещо більше ніж розповідають у випусках новин та у зведеннях Генштабу.

На рубежі третього року великої війни цинічність росіян на полі бою досягла максимально критичної точки. Для послаблення бойової сили противника окупанти посилили полювання на медиків та евакуаційні групи ЗСУ. Вони системно заманюють їх у «пастку» - ранять бійців, вичікують, коли групи рушать на допомогу, та відкривають по них вогонь. Свідком цих подій стала героїня нашого інтерв'ю військова медикиня Надія Біла - двічі вони торкнулися її особисто. На жаль останнього разу вона отримала тяжкі поранення й дивом вижила: медикиня стала ціллю російського дрона, саме у той час, коли надавала допомогу пораненому бійцю. Нагадаємо, удари по медичній техніці та медикам, які надають допомогу на полі бою, є грубим порушенням норм міжнародних конвенцій гуманітарного права.

Олег Акимченков – волонтер з Херсону. З 2006 по 2015 роки обирався депутатом Херсонської міськради, продовжував вести власну улюблену справу, започатковану ще з середини 80-х: займався розвитком своєї мережі салонів-ательє з назвами Fashion, «Военный» та «Стиль». Коли російські війська окупували його місто, попри небезпеку разом зі своїми товаришами Олег продовжив допомагати людям: вони об'єдналися у мобільні бригади та доставляли харчові продукти й ліки по місту. Проте пізніше росіяни посилили контроль над захопленими територіями та в одну з поїздок за гуманітаркою волонтерську групу, до якої належав чоловік, заарештували. Після цього Олег втратив зв'язок із близькими, його вважали зниклим безвісти. Херсонця жорстоко допитували, утримували в ізоляторі тимчасового тримання, а згодом вивезли до в'язниці на лівобережжі Херсонщини, де він провів ще 65 діб.

Після облоги міста та тривалих кривавих обстрілів росіян вцілілі маріупольці намагаються продовжити життя. Водночас окупаційна влада диктує ініціативи, упорядковує все для «своїх», які приїхали влаштувати життя біля моря. Росіянам пропонують придбати оселі у новобудовах за вигідними цінами, «перспективну» роботу та соціальні гарантії, тоді, як місцевим до цього взагалі немає доступу, кажуть люди. Майбутнє важко уявити, діляться вони, адже кожен день - це тяжка боротьба за виживання: нові "чиновники" не поспішають забезпечувати місцевих обіцяним безкоштовним житлом, натомість масово зносять вцілілі домівки, щоб побудувати нові багатоповерхівки під іпотеку.