Відчула себе тим самим вчителем

П’ять місяців я працюю у британському коледжі. Це part time job, яка дозволяє мені поєднувати усі мої проєкти в Україні і сьогодні я вперше щось про неї напишу.
Якось за недільним ланчем один британець запитався «ну як там Джулія твоя робота в коледжі?» – я кажу «hard!».

Важко, бо я ніколи не працювала педагогом, я знаю все про журналістику, благодійність і PR, а тут коледж зі своїми правилами і строгим режимом. Моя офіційна посада – general mentor and teaching assistant для українських студентів. Їх у мене 30 і я працюю з ними і як перекладач на усіх можливих предметах, допомагаю взаємодіяти з викладачами на заняттях, на мені всякі організаційні питання і просто неформально хочу бути другом, який просто є. Усі вони різні і приїхали сюди через війну з різних куточків України. У всіх різний досвід війни і різний ступінь травми.

Я все це розповідаю своєму британському другу, кажу, що втомлююсь просто фізично, бо встаю в 6 ранку і віддаю так багато енергії, а паралельно роблю ще роботу у фонді і проєктах. А він мені кидає всього одну фразу – «Джулія, але ж ти знаєш, що достатньо всього одного того самого вчителя в школі, який все змінює і може вплинути на твоє життя. Подумай про це».

Сьогодні я відчула себе тим самим вчителем. Мої російськомовні студенти говорять зі мною українською. Я жоднісінького разу не зробила нікому зауваження за мову. Не маю права, бо я не знаю через що ці діти пройшли. Я просто говорила українською. І кожного дня вони мені казали «яка красива ваша українська», «мій внутрішній перекладач звучить вашим голосом», «одного дня я теж так заговорю». І ось це сталося. Мої пташечки говорять зі мною українською і я не можу передати вам свої відчуття.