Ми маємо жити і допомагати

Мої друзі засмучуються, коли на питання «ну як ви там?», «ну що там?» я розповідаю правду, яку вони не чули. Коли бачать фотографії, в яких мовах сплять хлопці, на скільки їхнє життя стало іншим. Це часом шок. Але вони не ниють. Вони там такі справжні. Скромні. Людяні люди. Як вони між собою спілкуються, Боже, це з книжок якихось.

Ні, я не буду тут давити на жалість і розповідати те, що друзям на кухні. Я хочу, щоб ви дивлячись на ці фото – усміхнулись і задонанили. Ми маємо жити і допомагати.

Я мрію, щоб кожна дружина, яка чекає – так само міцно обійняла свого коханого. Не раз на півроку у відпустку, а завжди. А для цього нам потрібно боротись і не розслаблятись.

Зараз на фронті йдуть дуже важкі бої. Я не буду вдаватись у деталі. Але воно так і є. Всюди. Хлопцям потрібно усе. Аптечки, ліки, турнікети я знаходжу через неймовірних друзів-волонтерів. Але суне осінь, а за нею зима. У мене у списку купа всього – від спеціальних дощовиків і мавіків до банальних саперних лопат і дроту для звʼязку. Ви ж розумієте наскільки він взагалі важливий там на нулі.

Тому давайте так, ви спершу дивитися фото і у вас гарний настрій і наступна дія – донат на 503 окремий батальний морської піхоти, які зараз на Донеччині.

Моя картка Моно: 5375411207515821