Вбивці міст

У найперші дні війни розмови про те, що Русі знову доводиться битися з ордою здавалися зайвою літературщиною. Яка може бути орда в епоху високоточної зброї, супутникової розвідки та надзвукових літаків? На жаль, минулі тижні, і жах, з яким зіткнулися Маріуполь, Волноваха, Буча, Гостомель, Ірпінь, Попасна, Чернігів, Харків і безліч інших великих і малих населених пунктів України показали – це дуже точне порівняння.

Один середньовічний автор – не пам’ятаю вже китайський чи арабський, назвав кочівників “вбивцями міст”, маючи на увазі популярний метод ведення ордою війни: захопити місто, пограбувати його, перебити усіх, хто наважився чинити опір, все що не можеш забрати – зруйнувати. Що стосується жителів – вціліли ставали рабами орди.

Особливо цінувалися різного роду майстри – ковалі, шкіряники, гончарі та ін. Їх доля, як і доля красивих дівчат, що ставали наложницями або дружинами завойовників, ще вважалася “щасливою”. Інших чекала важка праця і рання смерть. Полонених хлопчиків забирали у батьків і нерідко виховували, як воїнів орди.

Такого роду погроми мали ще один сенс – залякати жителів інших міст – з тим, щоб вони без бою визнавали себе рабами й данниками.

Розуміється це дуже утрируваний і спрощений погляд. Далеко не усі кочівники так воювали, і зовсім не завжди. Та і в Європі в ті часи вистачало “вбивць міст”. Не витрачатиму час на численні приклади, але від одного – погрому, який в 1169 році влаштували в Києві і його околицях війська володимиро-суздальського князя Андрія, не можу утриматися.

Задовго до навали Батия Андрій “Боголюбський” повівся як дикий варвар, наказавши розграбувати “мати міст руських”, не пожалівши ні церков, ні монастирів і забравши при цьому у полон безліч киян. До речі, Андрія вбили його ж власні бояри…

Але я відволікся. Сьогодні ми маємо справу з тією ж концепцією війни, яку сповідували середньовічні “вбивці міст”. Або здайся і ставай добровільним рабом завойовника – відмовившись від прав народжених міською європейською цивілізацією, або… або твоє місто зітруть з лиця землі, а тобі залишать тільки один шлях до втечі – в країну завойовника, де ти будеш вимушений йому служити. І, по совісті, неможливо засуджувати за таку втечу людей, що лишилися без притулку, роботи і їжі, та бажають врятувати своє життя і життя близьких. Особливо, коли йдеться про жінок з дітьми. Не захочеш бігти? Тебе вивезуть примусово – у рамках “рятувальної операції”. Це вже відбувається у містах, які тимчасово захопили окупанти.

До речі, судячи з усього, це і є “план Б” росіян, що попрощалися з мріями про бліцкриг. Зруйнувати якомога більше українських міст і загнати в орду якомога більше людей. Одночасно з цим спробувавши залякати жителів інших міст. Мовляв, ось, що з вами буде, якщо ви візьметеся за зброю. Звідси демонстративна жорстокість в руйнуванні того ж Маріуполя. Крім того, як вже не раз говорилося, для росіян знущання з мирних жителів – інструмент для отримання потрібного їм результат в ході перемовин.

Не можна не визнати – сучасні варвари досягли майстерності в “вбивстві міст”. Ось тільки про одне вони забули. Врешті-решт цивілізація і міста завжди перемагали й перемагатимуть варварство та орду.