Ілюзії і помилки. Їх поразка = наша перемога?
Ще з довоєнних часів досить популярною є точка зору, що поразка рф автоматично буде означати перемогу України. У останні місяці вона стала чимось на кшталт аксіоми. Але це зовсім не так. Поразка рф – військова, економічна, політична, дипломатична – коротко кажучи, системна, яка має привести до її розпаду, є обов’язковою умовою перемоги України, але зовсім не єдиною.
Наведу простий та усім зрозумілий приклад: Хмельниччина завершилась поразкою Речи Посполитої. Але, поклавши руку на серце, чи можна назвати фінал Хмельниччини перемогою українців та козацтва? Автор впевнений, що не тільки в нього зі шкільних часів не вкладалося у голові, як козаки прихитрилися не побудувати власну сильну державу? Як головні тріумфи козацького військового мистецтва привели до Руїни? Чому старшина та рядові козаки, продемонструвавши у затяжній війні мужність, стійкість та яскраві зразки військового мистецтва у процесі державотворення продемонстрували дуже слабке політичне мислення? Чому у свідомості лідерів козацької революції на перше місце вийшли пошуки зовнішніх союзів та форматів різноманітних уній, через що вчорашні побратими посварилися так, що почали довіряти один одному навіть менше, ніж недавнім ворогам? Чому вони не зосередились на пошуках принципів внутрішнього устрою власної незалежної держави, та процесі державобудівництва? Це ще б можна було пояснити, якби вони були якимось там тупуватими рубаками. Але ж ні. Козаки тих часів були у курсі усіх сучасних їм досягнень науки. Гарну освіту здобували не тільки представники козацької еліти, а й багато представників середнього та рядового козацтва. Це вже не кажучи про те, що серед козаків було чимало тих, хто на власні очі бачили як живуть в інших державах.
Так у чому ж була справа? Чи не у тому, що старшина шукала занадто прості відповіді на складні питання?
Зрозуміло, автор спрощує. Але факт залишається фактом. У порівнянні з початком війни Річ Посполита зазнала поразки, але при цьому сказати, що для козацтва й особливо України в цілому конфлікт завершився перемогою, буде перебільшенням. Дуже обмежену територіально та політично козацьку державу українці досить швидко втратили фактично, а згодом і офіційно. Реальним переможцем у тій війні стала насамперед Московія.
А тепер повернемось у наші часи. Зараз вже немає ніяких сумнівів, що рф у війні з Україною зазнала поразки на усіх рівнях. Неочікувано для себе верхівка рф зіткнулась з необхідністю воювати проти антипутінської коаліції. Союзники України не б’ються на полі бою, але б’ють ворога постачанням зброї, амуніції, грошима, санкціями та дипломатією. І вони, союзники, вже можуть вважати себе у цій війні переможцями. Якого б року і на яких кордонах ця війна не закінчиться, вони будуть у плюсі. Чому? Дивиться самі:
- Антипутінська коаліція вже послабиларф й буде продовжувати це робити.
- Країни НАТО вже посилили альянс як шляхом фактичного приєднання до Фінляндії та Швеції, так і завдяки старту масштабних програм збільшення збройних сил країн альянсу, зокрема Німеччини та Польщі. Допомога Україні водночас працює на рестарт програми накопичування та модернізації арсеналів, що, серед іншого, гарно позначиться на економіці та розвитку наукомістких галузей.
- Європа почала позбавлятися газово-нафтової залежності від рф. Серед іншого цей процес активізував науково-технічну роботу над пошуками більш сучасних за викопне паливо джерел енергії. Серед іншого у середньостроковій перспективі можна очищувати появу атомних станцій наступного покоління – ефективніших та безпечніших.
- У політичному житті ЄС розпочалась предметна дискусія о необідності модернізації чинної системи на користь такої, що дозволить оперативніше діяти у кризових ситуаціях. Зокрема мова йде про прийняття важливих для всього союзу рішень кваліфікованою більшістю голосів.
Саме час запитати себе, а чи принесе поразка рф перемогу нам? З часів здобуття незалежності нам не вдалося побудувати ефективну державу, яка б дійсно забезпечила безпеку та можливість гарної самореалізації своїм громадянам. Ця війна – можливо останній шанс швидко почати роботу у цьому напрямку. Ми несемо шалені демографічні втрати – насамперед за рахунок біженців. Ми впевнені, що вони повернуться? Чи навпаки, потік бажаючих покинути небезпечну батьківщину буде тільки зростати? Наприклад, може так статися, що після війни до своїх жінок та дітей за кордоном приєднаються мільйони українських чоловіків.
Якою була наша реакція на агресію? Як і за часів Хмельниччини (і не тільки), ми б’ємося, та шукаємо альянсів, союзів та уній за кордоном. Але пошук відповіді на питання, що ми збираємося робити з самою державою, залишається десь на другому, чи навіть третьому плані. З якої держави ми пропонуємо не бігти за кордон? У яку державу будемо залучати інвестиції? Якщо у таку, яка була до 24 лютого, то перемога нам не світить, навіть у разі повного розпаду рф.
Звісно, більша частина роботи над будовою оновленої держави буде вестись після війни. Однак працювати над тим, щоб позначити її основні принципи та риси, потрібно прямо зараз. Причому ініційоване це обговорення має бути не президентом, не урядом і, тим більше не нашими закордонними союзниками. Ідеї та пропозиції мають виходити із самого суспільства, благо сучасні технології надають нам величезну кількість можливостей як для обговорення тих чи інших концепцій, так і для донесення погляду суспільства до політиків. Кожному з нас треба зрозуміти, що лише трансформація України у безпечну, сильну та комфортну у всіх сенсах державу стане нашою справжньою перемогою.