Березневий привід лютого «фото»

Березневий привід лютого

У далеких і дещо мирних нульових я часто заходив в один кабачок-наливайку. Заклад був, м’яко кажучи, далеким від респектабельності, проте, через вдале розташування, там сиділи вкрай цікаві персонажі.

Один з них, на прізвисько “полковник”, був варіацією на тему барона Мюнхгаузена. Його байки були настільки мальовничі й неправдоподібні, що сприймалися не як брехня, а як переказ літературного твору від першої особи.

Проте дядько цей і справді був відставним військовим і прізвисько отримав за званням, з яким пішов у відставку. На питання, ким і де він служив, Полковник або з посмішкою називався “референтом з історії”, або просто відмахувався – залежно від кількості випитого.

Іноді, дуже рідко, з нього злітала маска Скарамуша і він ставав серйозним і в’їдливим. Саме так він виглядав 15 березня 2007 року, коли я заглянув у наливайку скоротати кілька годин.

— Заходь, журналісте, відзнач зі мною свято, — привітав мене Полковник та кивнув на графинчик коньяку, що стояв перед ним.

Ви здогадалися, що він мав на увазі? Якщо так, то заздрю. Я навіть гадки не мав, а тому прямо запитав.

– 90 років лютневої революції! – відповів він. – Знаю, ти скажеш, що вона сталася раніше. Але правильно рахувати від цього дня. Саме 15 березня зрікся Микола II, імператор і самодержець всеросійський та інше.

У ті часи я ще переживав захоплення імперскістю – і радянською, і романівською, а тому чесно сказав, що святом цей день не вважаю. Полковник зрозумів моє зауваження.

– Зрозуміло, що не вважаєш. Як тебе вчили, так ти й думаєш. 7-е листопада – червоний день календаря і таке інше. Якби все по чесному, головним червоним днем совка був би цей. Але вони його боялися і намагалися згадувати рідше.

– Хто вони? – поцікавився я.

– Вони це вони, – мій співрозмовник виразно підняв очі вгору і, зробивши багатозначну паузу, продовжив:

– Вони й тоді, й сьогодні бояться справжньої революції. Ось змови та перевороти – це вони вміють. Заварушка із Зимовим – це їхній стиль. Ти зрозумій, кожен із них мріє бути царем. Аб-со-лют-ним монархом! Так, щоб ти бровою повів чи трубкою об попільничку стукнув, а це потім два дні у всіх коридорах кремля обговорювали. А згадувати чим закінчується абсолютна влада їм страшно. Сам подумай. Була держава! Генерали в орденах, товсті міністри в манішках, заводи з трубами, самотопи в клепках з броні. І в одну секунду все обвалилося.

Знаєш, яка головна особливість абсолютної влади? Проти неї можуть виступити усі. Як проти Миколи. І генерали, і міністри, і солдати, і простий народ. Не чіпляйся Микола за владу, заснуй конституційну монархію – до старості досидів би на престолі, поповнюючи сімейство та стріляючи ворон.

Жодної б революції не було. Увесь пар би виходив через вибори та парламент. А так усе збирається, збирається, збирається, а потім раз – і рвонуло. І відбувається це раптово. Ось цього “раптово” вони бояться найбільше. Думаєш, вони не розуміють, чим закінчуються всі ці вертикалі влади? Ще як розуміють! Розуміють, тремтять від страху, і все одно роблять, бо не можуть не робити.

У відповідь я кинувся в бій і обрушив на Полковника весь набір дурниць. Про німецьке золото, французів, які не бажають ділитися контрибуцією, англійки, що гадить, тощо. Полковник вислухав усе це мовчки, встигнувши по ходу тиради розлити залишки коньяку по чарках (келихів у наливайці не було).

– Ти б у себе на горищі хоч інколи прибирання робив. У тебе там стільки сміття скупчилося, що скоро щури заведуться, – глузливо зауважив він, коли я видихнувся. – Гаразд, не знаю як я, а ти, чує моє серце, доживеш до того дня, коли все побачиш на власні очі.

З цими словами Полковник допив і пішов. Більше ми з ним на цю тему не розмовляли, а через якийсь час я зовсім перестав заходити в згаданий кабачок.

Проте життя змусило мене наслідувати його пораду. Частину мотлоху зі свого “горища” я викинув сам, частину винесло вибуховою хвилею російського вторгнення.

А з моменту, коли в рф почалася мобілізація, розмова, про яку я розповів, не йде в мене з голови. Чому? Здогадайтесь. Я замість відповіді виразно піднімаю очі вгору і роблю багатозначну паузу.