Ілюзії і помилки. Європа боїться путіна «фото»

Ілюзії і помилки. Європа боїться путіна

На жаль, оцінюючи геополітичні процеси на тлі війни між РФ та Україною, багато хто з нас, у тому числі шановні та авторитетні лідери думок, частенько керуються помилковими уявленнями про мотиви рішень тих чи інших учасників процесу.

Спробуймо розібратися з однією з найпопулярніших помилок, яка у загальному вигляді виражена фразою: «Європа боїться Путіна».

Саме страхом перед РФ та її армією пояснюється небажання деяких європейських політиків давати Україні більше зброї, стриманість у введенні санкцій проти агресора та перманентні спроби організувати переговори на кшталт «території в обмін на мир».

Насправді якщо у діях європейських еліт і є страх – то тільки не перед армією РФ.
За час, що пройшов з 24 лютого, військові та політики країн ЄС і НАТО переконалися в тому, що путінська армія не становить для них серйозної загрози. Сили оборони України це наочно продемонстрували.

Позиція, що збройні сили європейських країн, у зрівнянні з арміями РФ, слабкі, оскільки зазнали серйозного скорочення з часів Холодної війни, не витримує критики.

Так, сухопутна армія країн Європи не йде в жодне порівняння з паперовими можливостями армії РФ – ні за кількістю з’єднань, бронетехніки та гармат, ні за чисельністю особового складу. Але важливо розуміти, що й НАТО загалом й армії країн ЄС призначені не для вторгнення та окупації, а виключно для оборони.

Навіть найбільша сила НАТО – армія США – під час операцій в Іраку та Афганістані намагалася максимально швидко перекласти основний тягар контролю над територією на лояльні місцеві сили. Що вже говорити про держави, можливості яких у рази менші від тих, які має армія США?

Природним рішенням для сучасної армії, яка не бажає займати чужу територію, є розвиток мобільних видів озброєнь дальньої дії – авіації, флоту, систем ППО і ПРО. На власне сухопутні сили при такому підході покладаються завдання з охорони, прикриття, супроводу та здійснення диверсій силами ДРГ.

До початку цієї війни в Європі існували побоювання того, що авіація і флот РФ зуміють створити європейським арміям достатньо проблем, прикрити дії своїх сухопутних військ і забезпечити хоча б часткове пробиття парасольки ППО і ПРО.

Але з’ясувалося, що організовувати та проводити великі операції силами авіації ти флоту генерали та адмірали РФ не вміють. У війні проти України, що в повітрі, що на морі, ЗС РФ зазнали несподівано великих, можна сказати, катастрофічних втрат. При цьому стало очевидним, що навіть дії у складі тактичних з’єднань для них серйозна проблема.

Крім того, з’ясувалося, що рівень підготовки особового складу авіації та флоту РФ є вкрай низьким. Існує достатньо прикладів перемог у повітряних боях українських пілотів на застарілих версіях радянських винищувачів четвертого покоління над новітніми літаками супротивника. Не менше прикладів того, як зіткнувшись з атакою ударних безпілотників та/або протикорабельних ракет екіпажі кораблів і суден ЧФ РФ не зуміли ні ухилитися від удару, ні ефективно скористатися сучасними зенітними засобами, що є в їхньому розпорядженні.

То чого ж боятися Європі? Станом на сьогодні в арміях європейських країн, що входять до Північноатлантичного альянсу, налічується 94 винищувачі п’ятого покоління F-35. Для порівняння, Су-57 що умовно належать до п’ятого покоління, у РФ лічені одиниці.

Їдемо (точніше летимо) далі. У разі війни з РФ Європа зможе активно використовувати у першій лінії наступні винищувачі четвертого покоління:
483 Eurofighter Typhoon, 328 F-16, 96 Rafale та 108 Mirage 2000 Франції та, з недавніх пір, 71 JAS 39 Gripen Швеції та 55 F/A-18 Hornet Фінляндії.

Це, повірте, далеко не повний список. До нього можна додати солідну колекцію ударних літаків другої лінії – як тих, що досі знаходяться у строю, так і на довгостроковому зберіганні. Та й літаків першої лінії напевно більше – автор не ставив собі завдання дати стовідсотково актуальні дані.

Слід зважити на те, що оборонні можливості авіації країн НАТО значно доповнені засобами ППО та ПРО наземного та морського базування. Як на вашу думку, маючи у своєму розпорядженні більш ніж тисячу сучасних винищувачів першої лінії та гарантовану допомогу США та інших неєвропейських союзників, чи варто боятися ВПС РФ, які до вторгнення в Україну мали всього приблизно шість сотень ударних літаків, з яких далеко не всі можна віднести до сучасних? При цьому зауважте, авіація РФ виявилася не здатною завоювати небо над Україною, яка не має жодного винищувача, що відповідає сучасним стандартам НАТО.

ВПС РФ для порівняння з європейськими арміями автор обрав тому, що в цьому випадку хоч теоретично є що порівнювати.

Що стосується путінського ВМФ, то йому, крім стратегічних підводних човнів, загрожувати європейським флотам, по суті, нема чим. Один тільки Королівський флот Великобританії може вивести в море ударну силу більшу, ніж ВМС РФ.

На цьому тлі твердження про те, що термін життя флоту РФ у разі конфлікту з НАТО буде обчислюватися годинами – не здається перебільшенням. Більш того, у разі необхідності європейці можуть справитися самі – без участі США.

Як бачите, європейським країнам не треба формувати великі сухопутні армії, з численними ударними танковими та механізованими частинами. У разі спроби вторгнення армії РФ вони ударами з повітря та з моря перетворять сили агресора на некеровану масу без техніки, командування, зв’язку та постачання.

Чому ж тоді більшість країн Європи проводять, скажімо так, стриману політику щодо РФ і не поспішають давати Україні зброї стільки, щоб завершити війну в найкоротший термін? На це є ціла низка причин і про них ми поговоримо у наступних статтях. Але страху перед путінською РФ серед них точно немає.