Санкції проти РФ повинні залишатися невиборчою зброєю

Автор далекий від думки, що народи pосії повинні нести колективну відповідальність за напад на Україну. Але по-справжньому ефективні санкції обов’язково вдарять по кожному росіянину. Просто тому, що інакше ця зброя не працює.

Серед росіян повно справді добрих людей у ​​самому прямому сенсі цього слова. Вони відчувають сором за дії рашистів та їх вождів. Вони навіть є серед тих, хто, пам’ятаючи про «старшого брата», при соцопитуваннях, з інстинкту самозбереження, висловлюють повний «одобрямс».

Втім, далеко не всі з них сидять, засунувши язик у дупу. Особливо ті, хто вчасно здогадався втекти з-під долоні Володимира Кровавого. Російські емігранти протестують проти війни, виходять на антивоєнні акції та навіть збирають гроші на гуманітарну та військову допомогу Україні.

Але при цьому багато хто з них говорять про те, що важкі санкції, які день за днем ​​стають ще важчими, введені Заходом проти росії – несправедливі, оскільки страждають від них не лиходії, що розв’язали війну, а прості люди, у тому числі й ті, хто виступає проти війни.

Самі того не бажаючи (хочеться вірити), ці «страдальцы за русский народ» підтримують тезу z-пропагандистів путінського рейху, які стверджують, що нинішні санкції – це таке колективне покарання Заходом усіх росіян за те, що вони наважилися захищати свої національні інтереси. Що ще гірше, такі заяви можуть підірвати рішучість цивілізованого світу продовжувати душити російську економіку. Адже так легко уявити собі російських дітей, інвалідів і пенсіонерів, які страждають від бідності.

І починаються бурмотіння всяких там «Ашанів» про відповідальність перед російськими співробітниками, та «Нестле» про те, що вони не можуть залишити російських дітей без якісного харчування. На жаль, навіть серед українців, навіть на сороковий день війни, можна зустріти людей, які вважають, що «бити санкціями простих росіян – нелюдяно та безглуздо».

Тому давайте ще раз зрозуміємо, навіщо потрібні санкції та чому від них повинні страждати всі росіяни. Санкції потрібні для того, щоби зламати російський військово-промисловий комплекс. Це неможливо, без ударів по російській економіці. Страждання від цього росіян – наслідок санкцій, а не мета.

Елементарний приклад: простий, добрий, чуйний росіянин цілком може бути співробітником оборонного підприємства. Наприклад, працювати на танковому конвеєрі, або інженером на виробництві ракет. Чи постраждає він, якщо позбавити його роботи? Так. Чи має зупиняти це міркування запровадження санкцій проти російського ВПК? Риторичне питання.

Ходімо далі. Продукція подвійного призначення. КамАЗи, наприклад. І комплектуючі для них. Чи мають укладачі санкційних пакетів постаратися позбавити армію агресора вантажівок? Чи повинна їх зупиняти думка про те, що працівники підприємств, які виробляють продукцію подвійного призначення, можуть залишитися без засобів для існування? Знову ж таки, риторичні питання. При цьому підприємств, які виробляють продукцію подвійного призначення, набагато більше, ніж тих, що виробляють власне зброю. Консерви та шоколад, взуття та спецодяг, оптика та надміцні пластики, точні прилади та фарба, кабелі та проводи – виробники всього цього та багато іншого можуть працювати і, дуже часто, працюють на армію.

Але це ще не все. За великим рахунком, уся економіка працює на армію. Усі, хто в росії платять податки, сьогодні допомагають вбивати українців. Чи розуміє простий росіянин зв’язок між покупкою ліків у будь-якій аптеці рф, та стратою мирного мешканця Бучі? Навряд чи. Доведеться пояснити. Російська аптека купила у хорошого німецького виробника препарат. У ціну цих ліків у роздробі закладено податки. Простий росіянин купив ці ліки й, завдяки податкам, дав гроші на набої, кулями с яких рашист убив після тортур мирного українця в колись чудовому передмісті Києва. Зрозуміло, чому імпортні ліки не повинні бути в росії. І загалом імпортних товарів? Не важливо, автомобілі це, дитяче харчування чи смартфони.

Але не лише в імпорті справа. Власне виробництво росії нічим не краще. Прості росіяни, які купують паливо на простій російській заправці, буквально заправляються кров’ю українців. І навіть не усвідомлюють, що підтримують своїми грошима виробництво соляри, яка тече в машинах вбивства, що руйнують мирні села та міста України. Тієї самої соляри, за допомогою якої рашисти намагалися спалити тіла зґвалтованих та вбитих українських дівчат, кинувши їх просто на дорозі.

Чи розуміють російські фермери, що їхньою картоплею годують злочинців у погонах? Чи розуміють виробники паперу, що на ньому друкують злочинні накази? Чи розуміє будь-який платник податків, що його гроші перетворюються на бомбардувальники, танки та зарплату садистів у військовій формі?

Втім, що ми хочемо від простих людей, якщо це розуміє не кожен інтелектуал. Нещодавно один з лідерів російської антипутінської еміграції Григорій Чхартішвілі (Борис Акунін) вирішив продовжити співпрацю з видавництвами росії. Дозволю собі пряму цитату:

«Я категорически не поддерживаю инициативу бойкота российского книжного рынка, запущенную Стивеном Кингом и подхваченную другими авторами. Точно так же я считаю ошибкой решение Netflix и некоторых других мейджоров культурной сферы уйти  из России. Подобные шаги только укрепляют путинскую диктатуру, работают на ее пропаганду, создающую у россиян ощущение, что весь мир против них».

Якщо навіть він не усвідомлює, що продаж його книг в росії поповнює військовий бюджет агресора, то що говорити про людей з меншим IQ? Втім, культурний бойкот «страны победившего рашизма» – тема для окремої розмови.

А поки підсумую і для цього ще раз повторю, що мета санкцій – не колективне покарання росіян. Санкції повинні поставити російське керівництво перед вибором: Війна, чи нормальний рівень життя у рф? Зрозуміло, що путін обере продовження війни. І тоді санкції діятимуть доти, доки економіка росії не буде зведена до рівня «полювання та збирання». Але звинувачувати за це треба аж ніяк не ЄС чи НАТО. Зрештою, це не вони з усіх сил намагаються організувати Третю світову війну.

Якщо вже на це пішло, нинішні санкції – дуже гуманна зброя. Вони покликані замінити килимове бомбометання або удари ядерними боєголовками, домігшись того ж економічного ефекту з мінімумом втрат серед мирного населення. На жаль, зовсім без втрат обійтися не вдасться. Тривалість життя в росії впаде, смертність – без ліків та нормального харчування – зросте. Але це не більше ніж сумний побічний ефект. І, зрештою, лише від населення росії залежить, скільки часу їм це терпіти.