Молитва за Україну «фото»

Молитва за Україну

— Мамочка, не спи, ми про щось дуже важливе забули.
— Про що, третя ночі?
— Ми забули помолитися.

Єва прийшла зі школи дуже втомлена, ми багато гуляли і ввечері вона просто заснула. Коли ми переїхали — молитися стало її ритуалом. Бабуся навчила. Я їй хороша компанія.
Починаємо хреститися.
— Почекай, мамочка! Давай все з початку.
— Во ім’я отця…
— Почекай, ти бачила сьогодні що там в Харкові?
— Бачила
— Там капець?
— Капець
— Мамусь, а Маріуполь? Він же український?
— Український доця! Поки там є хлопці і дівчата на Азовсталі — нескорений!
— Вони що зі сталі?
— Так зі сталі і вони неймовірні українці!
— А з ними все добре?
— Не питай, бо це дуже важко…
— Ііііііііі! Все, мамочка, давай молитися.

Во їм‘я отця і сина… Отче наш, богородице діво, ангеле хоронителю. І тут вкінці Єва каже: «Боженько, якщо ти мене чуєш, охорони українців, хай Україна переможе, вбережи таточка! А ще побажаю, щоб ми придумали якусь супер бомбу і скинули на них, щоб тих росіянцінців просто не стало. Вони зло».

Я зробила паузу і хотіла спершу сказати, що так не можна молитися. Взяла ще одну паузу і згадала розтрощений Харків, окупований Херсон, Бердянськ, Мелітополь, вокзал у Краматорську і ці масові братські могили у Маріуполі, воїнів з Азовсталі, звірства на Київщини і весь Євин шлях. Шлях шестирічної дівчинки, яка тікала від війни і вибухів, яка сиділа у підвалі, проїхала пів України і ще півсвіту, яка зараз у безпеці і зранку ходить в школу, а щовечора молиться за Україну і все пам’ятає.

— Амінь доця! Амінь.