Чому і як розвалиться РФ

Це ствердження не є спробою видати бажане за дійсне. Це факт. Спробую пояснити, чому.

Спершу нагадаю, що у складі РФ у тому чи іншому вигляді знаходяться щонайменше тридцять п’ять історичних чи етнічних територій, яким “пощастило” отримати з панського плеча Москви хоч якусь квазідержавність.

Зрозуміло, що ступень усвідомлення себе у їх жителів дуже різна. Як колись радянські вожді намагались зробити з народів СРСР “нову історичну спільність – радянський нарід” так і зараз Кремль дуже багато робить для того, щоб народи РФ забули, хто вони є, перетворившись з татар, інгушів, чукчів, кубанців, якутів, саамів, башкирів, ерзя, донців та інших на безликих росіян.

Така внутрішня політика російських правителів цілком зрозуміла. Їм треба, щоб підкорені народи викреслили з пам’яті героїв, які боронили рідну землю від експансії московських царів, російських імператорів та радянських вождів.

Це, до речі, частково відноситься і до руських, яким у складі РФ навіть квазідержаву не зробили.

Але, попри всі намагання влади, більшість народів, що попали під руку Москви, і сьогодні є щирими патріотами малої батьківщини. Серед них завжди були й будуть ті, хто мріють о незалежності від Росії. І це дуже важливий фактор, який треба мати на увазі при будь-якому аналізі внутрішньої ситуації у РФ.

Не менш важливо розуміти, що бочка під назвою Російська Федерація тримається на чотирьох обручах і репресії тільки один з них і зовсім не головний. Головний – гроші. Грошима, отриманими за продаж енергоносіїв, купувалась лояльність, еліт і простого народу, центру і провінцій. Гроші дозволяли роздувати ВПК і дотувати збиткові підприємства і депресивні регіони, оплачувати інфраструктурні проєкти, спортивні заходи й неконкурентоздатне російське кіно. Завдяки нафтогазовим доларам та евро путінська Росія перезавантажила економіку, інтегрувавши її в економіку світову. Завдяки цьому росіяни отримали рівень життя значно кращій, ніж в лихі дев’яності.

Ще один обруч – транспортні комунікації. РФ – це агломерації та середні міста розділені величезними просторами. Можливість швидко, надійно та дешево перевозити робочу силу та товари для Росії – критично важлива.

Четвертий обруч – пропаганда у поєднанні з цензурою. Вона дозволяє маніпулювати свідомістю, але не треба її переоцінювати. Радянська пропагандистська машина була значно потужніша, але СРСР вона не врятувала. Чому? Тому, що пропаганда працює до якоїсь межи. Пропагандистські матеріали повинні хоч на чому базуватися. Неможливо брехати на пустому місті – якім би дурнем не була людина, але якщо вона голодна, її неможливо довго переконувати у тому, що вона сита.

Першим тріснув головний обруч – гроші. Під ударами санкцій російська економіка падає і кінця цьому падінню не видно. Річ не тільки й не стільки у тому, що заморожені сотні мільярдів доларів РФ, як державних, так і умовно приватних. Умовно, оскільки всі розуміють — російські, так звані, олігархи є просто свого роду путінськими директорами. Головне те, що ЄС і НАТО поставило перед собою ясну ціль – щонайшвидше зруйнувати російське ВПК. Найкоротший шлях до цього – зруйнувати економіку РФ в цілому до того стану, щоб Росія не мала можливості виробляти зброю і забезпечувати армію. Тому санкції б’ють не тільки по ВПК. Більш того, прийнята низка стратегічних довгострокових рішень, серед яких – прискорений процес розриву співпраці Європи с РФ у сфері енергетики.

Це тягне за собою різке падіння рівня життя, небачений з дев’яностих ріст безробіття, дефіцит і, головне, розвал системи дотацій. Інакше кажучи – центральна влада більше не зможе покупати лояльність регіонів та населення, більшість якого звикла жити бідно, але сито. Регіони, своєю чергою, будуть змушені виживати без огляду на Москву й, с цією ціллю, старатися притримувати у себе ресурси, користуючись для цього сірими й чорними схемами напряму зав’язаними на керівництво регіону. Так, як це було у “совку” часів застою і перебудови.

Синхронно з обручем “гроші” почав розпадатися обруч “транспорт”. В першу чергу авіаційний. Але і всі інші види транспорту в Росії критично залежні від постачань з-за кордону. Навіть сьогодні кількість громадян РФ, що ніколи не покидали свій регіон, складає близько 35% і цей показник буде тільки зростати. Вже зараз авіаквітки в Росії подорожчали удвічі. І це ще далеко не кінець. Зрозуміло, що зростуть й ціни на вантажні перевезення. У результаті внутрішні зв’язки регіонів і центру у РФ стануть значно слабши.

Довше, але не дуже довго протримається обруч “пропаганда”. Неможливо довго годувати людей байками, які не спираються на реальні досягнення. А досягнень, якими можна було б похвалитися, на відміну від колишнього СРСР чи сучасного Китаю, у РФ немає. На тлі зруйнованої економіки, росту злочинності, програної війни, потоку похоронок та інвалідів, пропаганда буде викликати зворотний ефект. С якогось моменту населення РФ почне вірити виключно кухонним розмовам, чуткам, та тім струмочкам інформації, які будуть пробиватися з-за залізної завіси.

Останній обруч, репресивна машина, зламається тому, що на її утримання у Кремля не буде вистачати грошей. Як наслідок, її остаточно роз’їсть корупція. Дуже важливо, що у першу чергу це буде регіональна корупція. Будуючи та удосконалюючи тіньові схеми, регіональні еліти будуть робити це за участі місцевих керівників репресивного апарату, роблячи з них невіддільну частину цих схем. У Москви озирнутися не встигнуть, як поліція, росгвардія та ФСБ у провінції будуть куплені з потрохами місцевими керівниками та бізнесменами.

У результаті дуже скоро у РФ складеться ситуація, яка стане своєрідною сумішшю пізнього совка та дев’яностих. Регіони будуть виживати кожен, як може, та ще й віддавати центру більше, ніж отримувати. Ряд з них, с транспортної точки зору, буді напівізольованими, чи, якщо брати до уваги ціни на перевезення, по суті ізольовані повністю. Реальна економіка буде жити у тіні, під крилом організованої злочинності та корумпованих місцевих керівників, у яких місцеві силовики їдять з долоні.

У таких умовах слід очікувати зростання національної самосвідомості у більшості народів і квазідержав у складі РФ на рівні навіть більшому, чим це було у роки розвалу СРСР. Якщо тридцять років тому в регіонах думали: “Навіщо нам годувати Москву, нічого за це не отримуючи?”, то зараз до цього аргументу добавився ще один: “Чому ми повинні нести на себе санкційний тягар РФ?” І еліта, і середній клас розуміють, чого їх позбавили санкції. А ще вони розуміють, що якщо будь-який регіон, наприклад, Якутія, Татарстан, Дагестан чи, скажемо, Далекій Схід здобудуть незалежність від РФ, вони автоматично вийдуть з під санкцій. Погодьтеся, це дуже хороша додаткова мотивація. У дев’яності, коли РФ ледь не розпалася відразу за СРСР, її врятувала західна допомога та інвестиції. Але зараз, ще раз нагадаю, Захід поставив пред собою іншу ціль – вбити економіку агресора.

Але навіщо регіонам РФ тонути разом зі всім кораблем, якщо можна врятуватись, об’явивши свою незалежність? Хто їх зможе зупинити? Російська армія? Вона вже показала, чого варта. Якщо вийти зі складу РФ вирішать відразу декілька регіонів, а не одна Чечня, як колись, Москві залишиться тільки визнати цей факт. Особливо, якщо у нових держав знайдуться гаранти безпеки, наприклад Китай чи Туреччина.

Зрозуміло, що у Російській Федерації ще є можливість врятуватися від розвалу. Але для цього треба негайно починати глибокі та всебічні реформи, в першу чергу викинувши на смітник імперіалістичну ідеологію “руського миру під керівництвом Москви”. Мілітаризована авторитарна задавлена санкціями РФ просто приречена на розпад.