Ах, як гарно співає та переспівує

Заборонити (обмежити у новій версії) виїзд чоловікам з України після завершення війни впродовж 3 років. Пише пане Vadym Denysenko. Чи пропонує, чи «пургує» – не ясно. Більш схоже на те, що мацає потенційний електорат. Свій/не свій – не так важливо. Але для тих, хто не поділяє точку зору «усе є політика» замайоріло «зрадою» ніби червоною ганчіркою. І знаєте, я розумію чому.

Тут кожний вислів є прекрасним. Взірцевим навіть. Ознайомтеся. Тут і звезення населення з Азіі, і міфологізація державних міграційних програм, і пальцем в небо про 3,5 мільйони повічних емігрантів. І звичайно моє найулюбленіше: «ми за права людини чи збереження нації?», питає пан Денисенко будівельник Ізраїлю на українській землі. Вирішив у дербі Платона з Арістотелем звести.

Те що десятки тисяч чоловіків «сидять на валізах» в очікуванні можливості поїхати – це факт. Але давайте порівняємо настрої громади у лютому/березні 2022 з теперішніми. Відчайдушне та чисте бажання захищати свою Батьківщину приводила тисячі чоловіків до дверей військкоматів та відділень ТРО. Зараз масштабна луна ганебного корупційного виру всередині владного апарату не сприяє підвищенню тонусу серед військовозобовʼязаних. І ця провина лише за можновладцями. Без гіпербол та дозвільного узагальнення.

Ваш обов’язок, любі партійні черевомовці, підтримувати республіканську форму! Хоча б її ілюзію. Щоб саме ідея не здавалася такою, яка потерпіла фіаско. У республіці має хотітися залишатися. Вона не може та не повинна цього вимагати. Республіка – це вистражданий пращурами привілей.

Ви ж бездарно протиречливі: воюємо за цінності, але що таке врешті-решт права людини? Нічого. Не на часі. Потерплять. Тоді, гайз, про які цінності мова? Чи лише винчування модного слівця, яке вже більмом світить на оченятках.

Коротше, Україна – не Північна Корея. Українці понад усе, бо не земля, а саме люди повинні стояти в авангарді уваги.

Отже, облиште свою кріпацьку риторику, не ганьбіть країну. Суспільний договір був зовсім не про це. Візьміть приклад з дійсних військових: вони переконливо роблять свою справу, яку їм довіряє (і про що просить) народ – захищає його від ворога. Робіть і ви так, щоб усім хотілося залишатися у республіці попри будь що.

Та перед тим, як виписувати геніальні пропозиції, дивиться трошки далі, у бік термометру суспільного терпіння. Буває так, що вже справді лихорадить.