Заглядати в чужі осередки «фото»

Заглядати в чужі осередки

У дитинстві мені шалено подобалося ходити до когось у гості. І хоч відбувалося це – на пальці порахувати, мій інтерес до заглядання в чужі «осередки» посилено міцнів і мужів. Підлітком та студенткою мені хотілося знати буквально всіх людей. Здавалося, що осягнути таємницю світобудови можна лише через людину, через інтер’єрне оформлення її свідомості. Як там у нього з плануванням, що зі шторами, який ворс килима і які книги припадають пилом на полицях?
Як я любила бувати в гостях! Як мені подобалося заглядати у чужі вікна, щоб повправлятися у конструюванні та вигадуванні «малого» буття.

Минув час, накопичувався досвід та інтересу ходити в гості сильно поменшало. Оздоблення типові, часом навіть тиражні, планування правильні, штори римські, меблі з Ікеа. Туга. Зустрічати цікаве віконце стало складно. Практично неможливо. Та не дуже вже й хотілося.

І ось якось, ліниво флануючи черговими провулками, ти рівняєшся із забитим красивим прорізом, усередині якого вгадується світло. Зупиняєшся, розкосо посміхаючись, трохи нахилишся і зазираєш у щілину між дошками. А там – бабах! Той самий омріяний і шуканий вайб. Ті книги, ті платівки і навіть той самий пил, що танцює в променях. Ти млієш. Ти здивований. Як так? Такий діамант, у такому, вибачте, …оформленні. Хоробришся, потім хортуєш і стукаєш. Ще раз. Шурхіт, кроки. Звідти вкрадливо і глухо лунає запитання: «А тобі сюди навіщо?»
“Не знаю. Але можна я зайду?
Хвилина, дві…Можливо не на годині.
Але, тут з боку під’їзду чути брязкання ключів. І двері відчинені.
Ха. Ну от тепер я майже як Маргарита. Адже там не просто кімната, а Майстерня. Сюди зайти вважаю тепер за честь.
Тут немає басів, немає ненависті і самодурства. Успішного успіху, клікушества та лицемірства теж немає.
Тут жадібно добре. Тут мені забуто тихо. І дзвінко, і тепло, і тисячу інших ще.

І скорочуючи патетичний пролог – відколюю резюме:
Заглядайте у вікна, відкривайте штори, можливо наша уявна всеобізнаність – лише перший від сходів марнославства поріг.
Дякуємо тій ущелині в соснових дошках, ти пропустила потрібне світло і звуки dark romantic rock.