Аналітика

У перші дні повномасштабного вторгнення Маріуполь опинився у блокаді, у місті зник зв'язок, опалення, почалась гуманітарна катастрофа і страшний голод. Місцеві мешканці опинилися в пастці, під бомбардуваннями та обстрілами. Вони намагалися вижити: шукали їжу, джерела тепла, а згодом й навіть воду, якої не стало після остаточного знищення об'єктів електроенергії у березні 2022 року. Містяни самотужки лікували поранених та хоронили загиблих рідних й знайомих, яких не вдалось врятувати.

Майже пів року український письменник Олександр Меньшов зі своєю родиною провів в окупаційному Херсоні. Місто заполонили рашисти, тримаючи місцевих мешканців у страху. Загарбники викрадали проукраїнськи налаштованих громадян, катували їх та знущалися. Проте сім'ї Олександра вдалось виїхати до вільної України. Це сталося 24 серпня торік на День Незалежності: дорога зайняла шість діб. Вони ночували просто неба у полях, під шаленою спекою та обстрілами пройшли 25 фільтраційних блок-постів рашистів, перед тим, як дістатись Запоріжжя. Після цього життя Олександра кардинально змінилося - він перевіз родину у безпечне місце, а сам пішов до військкомату.

До 24 лютого Ганна Бутенко жила звичайним життям, багато подорожувала, вела свій блог у соцмережі, полюбляла прогулянки Миколаєвом, де народилася і працювала. Та коли пролунали перші вибухи - місто охопила паніка, люди почали звертатися по допомогу до Ганни через її активну інтернет-сторінку. Вона стала допомагати інформацією, а згодом і згуртувала навколо себе цілу команду небайдужих людей. Як і Ганна, її тато та брат не стали осторонь біди, яка охопила країну, та добровільно пішли на фронт. З тих пір миколаївчанка стала активно допомагати й військовим. Вирій подій, поїздки у гарячі точки та у прифронтові міста, постійна підтримка, вже стали способом життя жінки, світлина із Анною, навіть з'явилася на сторінці президента Володимира Зеленського.

Другий місяць у бригадах швидкої допомоги Одеси немає необхідних препаратів і розхідних матеріалів. Ентузіазму купувати це все власним коштом, щоб хоч якось допомогти пацієнтам, у медиків теж немає. Особливо, коли заробітна плата рядового працівника швидкої допомоги часто не доходить і до 9 тисяч гривень, при цьому у керівництва швидкої зарплата сягає 150 тисяч. Існує, також, велика проблема з транспортом і водійським складом.

Андрій Дончак був військовим у відставці, але коли почалася повномасштабна війна, він у перший же день пішов у військкомат та визвався боронити країну. Згодом, під час чергових ударів рашистів по Одесі, житло в якому проживав він сам та його сім'я - літня мати, діти та онук - було значно пошкоджено, але частина родини залишилася жити у оселі. Днями біля входу у напівзруйновану будівлю з'явилося оголошення із сповіщенням про те, що будинок слід покинути його мешканцям до 1 жовтня, адже невдовзі його демонтують. Разом із родиною Андрія без оселі залишаються понад 100 сімей – це літні пенсіонери, матері, жінки, діти, онуки військових, які давно звільнилися зі служби, але дочекалися війни, а не власних квартир.

Фосфорні та касетні бомби, які росіяни використовують проти цивільних, терор мирного населення, тортури - команда британських та американських журналістів зафільмували свідоцтва воєнних злочинів росіян на сході України. Зібрані свідоцтва спрямовані до Гааги. Прем’єра стрічки «Під смертельним небом: Східний фронт України» відбудеться в Одесі сьогодні о 18.00.

Тетяна Подопригора з чоловіком виховують 11 дітей, з них 7 – під опікою. Це 4 хлопців і 7 дівчат. Найстаршому вже 20 років, а наймолодшому  – рік і 4 місяці. І, як часто буває у великих сім'ях – старші допомагають глядіти менших. А головне у їхній родині – взаємопідтримка та взаємодопомога.

Селище Благодатне Миколаївської області вщент зруйноване російськими загарбниками. В населеному пункті, який знаходився в так званій «сірій» зоні, не залишилося жодного вцілілого будинку. До війни в Благодатному жили близько 400 людей, наразі до руїн своїх домівок повернулися вже 26. Місцева влада обіцяє селянам відбудову Благодатного за європейськими стандартами, але не зараз. Наразі ж людям запропонували оселитися в тимчасових будиночках на території сусіднього селища Партизанського. Але благодатчани впевнені - погоджуватися не можна, адже їх рідне селище за таких обставин остаточно знищать.

Очаків – невелике містечко у Миколаївській області. До війни тут проживали близько 15 тисяч мешканців, наразі ж третина населення залишила свої домівки. Майже щодня прифронтове місто потерпає від жахливих ворожих обстрілів - росіяни гатять по ньому з артилерії з території тимчасово окупованої Кінбурнської коси.

Після підриву росіянами Каховської ГЕС тисячі людей опинилися в водній пастці. Важче за всіх людям на окупованій ворогом території. Адже російські військові не хотіли допомагати населенню і не давали прийти на допомогу українським рятувальникам.

Рівень води у Херсоні сьогодні знизився на 20 сантиметрів, але затопленими залишаються цілі вулиці. Незважаючи на обстріли міста, волонтери продовжують евакуювати тварин.

Сервал Альфа, яка втекла із дому наприкінці минулого тижня, 28 травня, нарешті повернулася в сім'ю. Як виявилося, після довгих блукань екзотична кішка прибилася до родини у котеджному селищі Дайберг та товаришувала із 12-річною дівчинкою.

Тоталітаризм призводить до руйнування. Як фізичного - розвалу раніше створених благ цивілізації, знищення умов для нормального життя всередині країни, так і до ментального, психологічного спотворення населення, - стверджує гвардієць Сергій.

Команда британських зоозахисників Breaking The Chains, яка у травні евакуювала з одеського біопарку 9 левів, продовжує допомагати тваринам в Україні у період війни. Волонтери розвозять корм, лікують тварин і за потреби евакуюють їх із усіх регіонів країни. Нещодавно до Breaking The Chains приєднався відомий ветеринар, автор та ведучий документального серіалу «Ветеринар на Пагорбі» Скотт Міллер.

Коли розпочалась війна, Інна Лісова готувала до середньої школи свій перший клас. Навчання перервалося, у місто прийшли російські військові та встановили свої порядки: ходили з автоматами по місту та забирали проукраїнськіх активістів. Проте, як і більшість, Інна не скорилася та стала допомагати ЗСУ. Та, як говорять чорнобаївці, саме завдяки згуртованості містян наші військові знають майже все про позиції рашистів.