Аналітика

На початку квітня Одеський Національний університет ім. І. І. Мечникова розпочав процедуру реорганізації музеїв вишу в один Науково-просвітницький центр. Частина музеїв були зачинені та опечатані, чимало співробітників звільнили, іншим запропонували нові посади. Фахівці, які відповідали за утримання колекцій фондів, були позбавлені можливості доглядати за експонатами.

Україна програла російській пропаганді у Польщі. Наративам країни-агресора в європейській державі майже ніщо не протистоїть, тому звичайні поляки сприймають саме російську версію подій в Україні – цю версію здебільшого прописують просто в польській Вікіпедії. Звичайний поляк впевнений, що 2 травня 2014 року була «одеська Хатинь» - і навіть не замислюється, що це може бути неправдою чи просто вивернутою навиворіт версією правди. Про це нам розповідає «польський одесит» Борис Тинка – письменник, краєзнавець, дослідник та великий друг нашої Одеси. «У Польщі немає книг про Одесу, хоча я це вже трохи змінив» – з самоіронією каже він, але це більше ніж жарт.

Збирають пластик, сміття і непотрібні речі та здають їх на переробку – волонтери громадської організації «Мрія Вільних Людей»  перетворюють вторинні відходи на цінні ресурси для вирішення соціальних проблем. Екоактивісти ініціювали проєкт «Економіка Мрії»,  який не тільки популяризує серед одеситів культуру сортування сміття, а й підтримує  воїнів на передовій. Здаючи на переробку відходи вони отримують кошти,  за які потім купують дрони та амуніцію для ЗСУ.

Вони відчувають тривогу та невідомість, коли думають про майбутнє, або безсилля й сум, коли згадують минуле - війна стала причиною потрясінь та призвела до кардинальних змін у житті українських жінок. Чимало з них були змушені залишити свої рідні домівки та виїхати за кордон, де довелося звикати до абсолютно нових умов, поставивши своє попереднє життя «на паузу». Постійний стрес, хвилювання за близьких та відчуття втрати контролю над власним життям призводять до тривожних розладів та збоїв у здоров'ї, зазначають у ВООЗ, а звернення по допомогу до фахівців ускладнюються через мовні бар'єри. Фактори, які впливають на здоров'я українських жінок у реаліях війни, стали предметом чисельних досліджень. Про одне з них - читайте у нашому інтерв'ю. Що саме доводиться переживати жінкам у новій країні, з якими труднощами вони мають справу?

Олександр Спатар родом з Миколаєва. До війни був інженером у сфері метрології, працював на державному підприємстві «Укрхімтрансаміак». З 2019 року миколаївчанин став займатися волонтерством - його шлях почався з допомоги дітям та після півтора року війни відкрив всеукраїнський благодійний фонд «Стрибог». Наразі організація веде супровід постраждалих від війни родин на Миколаївщині та Херсонщині, виконує гуманітарні рейси у населені пункти, які розташовані поруч із лінією зіткнення, допомагає у відновленні обладнання Херсонської лікарні та не забуває про підтримку військових. Напрямків, за якими благодійний фонд Олександра надає допомогу різного роду багато -  і все це не тільки запити та звернення, а й постійний зв'язок з людьми, які також підтримують волонтерів та надають сили для великої боротьби.

На рубежі третього року великої війни цинічність росіян на полі бою досягла максимально критичної точки. Для послаблення бойової сили противника окупанти посилили полювання на медиків та евакуаційні групи ЗСУ. Вони системно заманюють їх у «пастку» - ранять бійців, вичікують, коли групи рушать на допомогу, та відкривають по них вогонь. Свідком цих подій стала героїня нашого інтерв'ю військова медикиня Надія Біла - двічі вони торкнулися її особисто. На жаль останнього разу вона отримала тяжкі поранення й дивом вижила: медикиня стала ціллю російського дрона, саме у той час, коли надавала допомогу пораненому бійцю. Нагадаємо, удари по медичній техніці та медикам, які надають допомогу на полі бою, є грубим порушенням норм міжнародних конвенцій гуманітарного права.

Одеса, як і багато міст країни, стикнулася з браком водіїв міського транспорту. 10% водіїв-чоловіків міського громадського транспорту КП «Одесміськелектротранс» були мобілізовані до лав ЗСУ, деякі жінки-водійки поїхали у більш безпечні міста. Тож, місто готове безкоштовно навчити кермувати міським транспортом з нуля жінок та створювати умови для опанування нової професії переселенцям.

Олег Акимченков – волонтер з Херсону. З 2006 по 2015 роки обирався депутатом Херсонської міськради, продовжував вести власну улюблену справу, започатковану ще з середини 80-х: займався розвитком своєї мережі салонів-ательє з назвами Fashion, «Военный» та «Стиль». Коли російські війська окупували його місто, попри небезпеку разом зі своїми товаришами Олег продовжив допомагати людям: вони об'єдналися у мобільні бригади та доставляли харчові продукти й ліки по місту. Проте пізніше росіяни посилили контроль над захопленими територіями та в одну з поїздок за гуманітаркою волонтерську групу, до якої належав чоловік, заарештували. Після цього Олег втратив зв'язок із близькими, його вважали зниклим безвісти. Херсонця жорстоко допитували, утримували в ізоляторі тимчасового тримання, а згодом вивезли до в'язниці на лівобережжі Херсонщини, де він провів ще 65 діб.

Одеський комунальник Валерій Лукашов розповів про день, коли російська ракета влучила у триповерховий будинок на вулиці Картамишівський. Він разом із колегою без роздумів відправився на допомогу постраждалим мешканцям, евакуйовував дітей та літніх жінок.  Через пожежу та будівельний пил, який розлетівся скрізь, було складно діяти. Ситуацію ускладнювали й заблоковані парадні двері.

У дворі біля домів на вулиці Генерала Петрова 48 та 52 розпочали стрімке будівництво нового дитячого майданчику. Напередодні з цього приводу був оголошений тендер, під час якого обрали компанію-підрядника, якій заплатили майже 2,3 млн грн. За словами місцевих мешканців, до чергової невчасної закупівлі причетні місцеві депутати та посадовці, які зараз ухиляються від запитань та ігнорують незгоду жителів. Одесити ж впевнені, що відбувається черговий «розпил» грошей.

З перших днів великої війни добрі справи допомагають мешканці Миколаєва Олені Візітіу не тільки подолати шок, але й зібратися з силами і працювати для перемоги України. Волонтерка створила та очолила громадську організацію «Миколаїв понад усе». Зараз ця спільнота активно діє для підтримки українських захисників. А її керівниця випромінює енергію, яка здатна об'єднувати інших у спільному бажанні робити добро.

До війни 20-річна Анна вчилася на історичному факультеті, подорожувала Україною, займалася волонтерством та мріяла покращити світ навколо себе. Проте велика війна, яку розпочала росія, поставила перед Анною виклик, який вона прийняла. Одеситка вступила до лав добровольчого батальйону, пройшла підготовку та стала аеророзвідницею підрозділу Окремої служби БПЛА Української добровольчої армії (УДА), там вона взяла позивний Хвиля». Захисниця брала участь у боях на Південному напрямку, де допомагала нашим артилеристам зупинити російський штурм.

До війни херсонець Олексій Барчук був підприємцем. Дружня родина чоловіка започаткувала свій бізнес з продажу холодильного обладнання та посуду та відкрила магазин у центрі Херсону. Його племінник Сергій Барчук працював заступником голови обласного управління Пенсійного фонду України. Все було добре, якби не війна. У липні російські окупанти викрали Сергія та катували його. Рашисти намагались дізнатись де поділися комп'ютери фонду із даними місцевих мешканців, які він сховав с початком окупації. Після зникнення племінника Олексій із родичами знайшли техніку та намагались перевезти її в інше місце. Однак їх викрили співробітники ФСБ. Це сталося у той самий момент, коли вони виносили комп'ютери в автівку. Усіх, хто приймав у цьому участь схопили.

Разом із захисниками ЗСУ вони йдуть пліч-о-пліч з початку війни. Військові волонтери підтримують бійців, виїжджаючи під обстріли та на поле бою, забезпечують всім необхідним та особисто  передають очікувані нашими воїнами листівки. Проте в останній час волонтерам стало важче працювати. За їх словами, відчувається межа, на якій життя розділилося на мирне та воєнне. Якщо раніше люди великими сумами допомагали волонтерам забезпечувати бійців аптечками, бронежилетами, безпілотниками та іншими необхідними речами, то на  другий рік війни активність у цьому плані почала зменшуватися.

Могильник був найбільшим складом зберігання небезпечних відходів на Одещині - в ньому знаходилось понад 147 тонн інсектициду ДДТ, тобто дусту.