У Білорусі масово викликають резервістів: чи є загроза Україні
У Білорусі чоловіки масово отримують повістки на військові збори. У соцмережах дружини скаржаться на раптовість викликів і відсутність зв’язку з чоловіками. Чи це планова перевірка, чи сигнал про щось більше, в ефірі УСІ пояснив політичний аналітик Ігар Тишкевич.
За словами аналітика, так звана «раптова позапланова перевірка» насправді не є несподіванкою для самої системи. У Білорусі такі перевірки відбуваються двічі на рік — навесні та восени. Формально вони називаються позаплановими, однак у військовому середовищі про них знають заздалегідь.
«Кожен прапорщик і сержант розуміє, що на початку року і восени буде така перевірка. Тому говорити, що це щось абсолютно раптове, не зовсім коректно», – пояснює Тишкевич.
Водночас цього року є одна важлива відмінність. Наказ про перевірку пішов не через вертикаль Міністерства оборони, а через Раду безпеки. Це, на думку аналітика, може свідчити про те, що Олександр Лукашенко хоче особисто контролювати процес і не повністю довіряє рапортам військових щодо рівня готовності армії.
Щодо масовості викликів, Тишкевич закликає не перебільшувати. За його словами, стандартні обсяги зборів у Білорусі – від 4 до 8 тисяч осіб. Найбільша хвиля була у 2020 році – тоді викликали близько 10–11 тисяч. Станом на зараз, за непрямими ознаками – географією викликів та розгортанням окремих бригад – йдеться приблизно про 7–8 тисяч резервістів. Це вкладається у звичні рамки.
Особливість білоруської армії полягає в тому, що значна частина бригад є кадрованими. Тобто штат офіцерів майже повний, а от солдатів і контрактників — мінімум, лише для обслуговування техніки. Під час перевірки такі бригади доукомплектовують саме резервістами. Через це й виникає ефект «доміно»: розгортають одну бригаду, потім іншу, і військкомати терміново шукають потрібних фахівців. Плутанина з повістками, коли людей викликають, тримають до ночі й переносять дату відправлення на навчання, за словами аналітика, свідчить не про масштабну мобілізацію, а радше про проблеми в організації.
Окреме питання – навчання поблизу українського кордону. Тишкевич наголошує: для реальної загрози Україні Білорусі потрібно було б сформувати ударне угруповання щонайменше у 40 тисяч військових. Натомість загальна чисельність білоруської армії – близько 65 тисяч, із яких приблизно 47 тисяч – військовий персонал, та ще й із некомплектом близько 20%.
«Витягнути 40 тисяч до кордону непомітно неможливо. Це одразу було б видно», – каже він.
Аналітик вважає, що демонстративні маневри можуть бути елементом політичної гри. Лукашенко намагається підвищити ставки одразу на кількох напрямках – у переговорах зі США, Польщею, Литвою, а також у потенційних консультаціях з Україною щодо майбутнього формату співіснування та транзиту після завершення активної фази війни.
«Це гра мускулами для всіх одразу», – підсумовує Тишкевич.
Водночас соціологія в самій Білорусі демонструє важливу деталь. За словами аналітика, з 2022 року стабільно від 70 до 82% громадян виступають проти участі білоруської армії у війні проти України. Це позиція, з якою погоджуються як прихильники Лукашенка, так і його противники. Друга точка суспільного консенсусу – бажання зберегти незалежність держави. На тлі цього страх і роздратування у соцмережах через раптові виклики є радше реакцією на невизначеність і побоювання ескалації, ніж підтримкою будь-яких агресивних дій.
Щодо позиції Кремля, аналітик вважає, що Росія може розраховувати на Білорусь у сфері оборонно-промислової співпраці чи обходу санкцій. Але як повноцінну військову силу для відкриття нового фронту – ні. У Москві, за його словами, це зрозуміли ще наприкінці 2022 року.
Таким чином, нинішні збори виглядають як чергова планова перевірка з політичним підтекстом. Ознак формування великого ударного угруповання біля українських кордонів наразі немає.
