Крейсер «Алмаз», як символ червоного терору - чому в Одесі зраділи відновленню УНР
На початку 1918 року більшовики ненадовго окупували південь України. Збільшовизована команда крейсера «Алмаз», під проводом Михайла Муравйова — колишнього царського офіцера, брала активну участь у червоному терорі та бойових діях, в тому числі й в Одесі. Проте Брестський мир змусив більшовиків забратися з України.
Про це повідомили у Інституті національної пам’яті в Одесі.
27–30 січня 1918 року в Одесі спалахнуло більшовицьке повстання яке підтримали екіпажі крейсера «Алмаз» та броненосців «Синоп» і «Ростислав». Саме «Алмаз» став плавучою катівнею, де нова влада вершила самосуд над «ворогами революції».
Цей корабель, збудований ще 1902 року, став у 1918-му справжнім символом червоного насильства. На його борту, за свідченнями сучасників, відбувалися допити, тортури й страти без суду.
Для одеситів це стало початком масових репресій. На борту корабля відбувалися розстріли офіцерів і чиновників та знищення підприємців і представників духовенства, арешти жінок і навіть підлітків, запідозрених у «контрреволюційних настроях».
«Алмаз» перетворився на рухомий трибунал смерті, що став символом більшовицької влади в Одесі.
Капітан корабля Михайло Муравйов (1880–1918) отримав сумнозвісну репутацію ката. Саме він командував радянськими силами, що наступали на Київ і Одесу. Його метод — «червоний терор» як спосіб контролю населення.В Одесі під його керівництвом створювалися військові трибунали, що діяли за принципом «підозра = вирок».
Ми не можемо будувати революцію на милосерді — лише на страхові, - казав Муравйов.
Багато тіл знаходили в порту, поблизу Миколаївського бульвару та в катакомбах. Наразі точні цифри закатованих на крейсері не відомі, бо архіви знищені або засекречені. Але сучасні історики оцінюють кількість загиблих лише в перші тижні більшовицького панування в Одесі у кілька сотень осіб.
Навіть після вигнання більшовиків у березні 1918-го року, після підписання Брестського миру, Одеса ще довго оговтувалася від пережитого.«Алмаз» залишив у пам’яті містян кривавий слід — як нагадування про те, що терор може прийти під будь-яким прапором.
Більшовицький «червоний терор» в Одесі став одним із перших масштабних злочинів нового режиму — і передвісником того, що чекало Україну в наступні десятиліття: репресій, голодомору, переслідування культури й історичної пам’яті, - написали в УІНП.
Відновлення УНР
Усвідомивши неминучість оволодіння Одесою збройними силами двох імперій та військових підрозділів УНР, гласні постали перед об’єктивною потребою з’ясувати особливості життєдіяльності міста за нових умов. 8 березня 1918 року об’єднане зібрання соціалістичних фракцій думи запропонувало сформувати делегацію у складі Володимира Чехівського, Миколи Ґанца, Самсона Соловейчика, Мєчислава Щепковського та Леона Раухверґера. Переговори розпочалися у той час, коли передові німецькі частини вийшли на околиці Одеси.
14 березня армії трьох країн взяли під свій контроль найбільше місто Північного Причорномор’я. Німецьке командування улаштувалося у готелі “Пассаж”, а під фельдкомендатуру пристосували готель “Північний”. Комендантом міста від австро-угорських військ на початках був фельдмаршал-лейтенант фон Ессер, а незабаром генерал-лейтенант Едуард фон Бєльц. Німецьким комендантом Одеси призначили полковника фон Фоґеля.
Того ж дня за активної участі членів українських громадських організацій міста і партійних осередків, а також виконавчого комітету гайдамацьких куренів й виконавчих комітетів рад військових депутатів постала Одеська українська міська рада (ОУМР) на чолі з військовослужбовцем Йосипом Пшонником, яку в пресі ще називали окружним комісаріатом УНР.
За рекомендаціями ініціаторів створення ОУМР було обрано 56 членів ради, які зі свого складу висунули комісарів у справах міста. До складу ОУМР увійшли представники УСДРП, УПСР, “Просвіти”, рад військових і селянських депутатів, фабрично-заводських комітетів, професійних спілок. Тимчасовим комісаром міста став Іван Липа.
За декілька днів ОУМР передала владу Головному крайовому комісаріату (ГКК) Херсонської, Таврійської і Катеринославської губерній, який і став представником Києва в південних губерніях. Головний крайовий комісар Семен Комірний отримав від уряду УНР надзвичайні повноваження й прибув до Одеси для виконання своїх обов’язків 18 березня 1918 р.
Зважаючи на нестерпні політичні, правові та психологічні умови, у яких перебувало населення краю в період червоного терору, повернення української влади в Одесі схвально сприйняли різні верстви суспільства. Так, 15 березня духовенство міста відслужило молебень з приводу повернення до Одеси української адміністрації. В порту на торгівельних суднах, які перебували на ремонті, підняли українські прапори. Жовто-блакитне знамено замайоріло і над Воронцовським палацом, де проводила свої засідання ОУМР.
Раніше УСІ писала, що історія Одеси має документально підтверджене коріння щонайменше з початку XV століття.
