З підвалу до торгового будинку

Маруся якась незвичайна тварина. Вона жила у підвалі, поки до нас не переїхали переселенці з Луганської області. Вони перевезли своїх котів і прихистили наших, одеських. Серед них була Маруся. Але вона не була тією твариною, яка лащиться і бажає заслужити на любов господині. Вона просто приймала корм та тепло.

Далі вона почала виходити на піддашок на вулиці та збирати інші пожертвування відвідувачів. Там не було відбою. Купилися навіть ми і створили їй акаунт в інсті. Вона дійсно знімала стрес.

На моє день народження друзі побажали бути «на чілі, ну як твоя улюблена кішка».

Зазвичай діалог про неї був приблизно наступний:

– Як там Маруся?
– Маруся на роботі.

Вона добротна актриса. Інші коти теж не дурні і підтягувалися за Марусею.

За рік їй стало нудно. І наша богиня переселилася на трамвайну зупинку. Тепер вона вибирала, хто їй подобається та стрибала на руки. Але не довго. Трамвай їхав і вона шукала наступну “жертву”.

Іноді вона відволікалася на відвідувачів найближчої кав’ярні, якщо були ранкові “смаколики”. Ми називали це “новим ступенем особистого зростання”.

І що ви думаєте? Маруся розуміє, зима близько, на зупинці “гешефт” сумнівний, у кав’ярні немає генератора, і вона швидко “заводить зв’язки з громадськістю”. Тобто з магазинчиком дорогої випивки. Через пару днів у нашої “дівчинки” вже своя миска, навколо неї крутяться чоловіки, а продавчиня підсипає корм.

– Вона до вас прибилася, так? – питаю я. – Ви ж не ображатимете її?
– Ні, це така добра кішка.

Я посміялася. Ну звичайно, Маруся так швидко росте кар’єрними сходами, що я навіть не встигаю за всім встежити.