Світло переможе темряву
Опинитися в молдавському селі в полі у напівперевернутій машині, у дощ перемішаний з мокрим снігом, той ще експіріенс. Отримала його нещодавно, більше не хочу. Але витягувало мене все молдавське село. Нагадаю, о першій ночі. Справжні добрі сусіди.
Це сталося, коли виїжджала за дітьми. Довгий переїзд кордону, згодом навігатор хотів мені скоротити шлях. Скоротив. Повів через поля. Дощ, сніг та я одна в машині, кермую до дітей на фокстроті. Тут, значить, гірочка вогка мене чекає. Я – на неї, а вона не приймає. Сповзаю я, значить, повільно, але впевнено у кювет, колеса застрягають у ямі, чим більше я намагаюсь виїхати, тим впевненіше закопуюсь та збільшую ризик перевернутися. Дуже схоже на те, як ми намагаємось вилізти з тих умов, в яких опинилися зараз.
Бачу далеко-далеко світло у вікні! Хтось не спить. А в мене білі ботінки, думаю, за безхатьку не приймуть, яка ж безхатька ходе у білих кедах зі стразами.
Відкриває жінка, розумію, що не дуже рада мене бачити, але виходу нема.
– Допоможіть, я тут, діти там, а машина в кюветі, а мені треба до дітей, а я в болоті, і кеди білі, де трактор?
– Нема трактора. Що ви тут робите опівночі?
– Навігатор завів не тим шляхом, а тут мокрий сніг, а машина покотилась, і всьо, а мені треба, я спішу. Де трактор?
– Ооо… трактор їй! Ніч, зима. Трактор! Не знаб де трактор, пішли по селу шукать.
Жінка вдягнулась та повела мене селом, шукати трактор. Дорогою питає:
– А шо там у вас? Стріляють?
– Так, майже без світла сидимо. А ви теж? Через нас?
– Яке через вас! Через них! Скажених та пихатих, які вирішили, що їм так можна. Гидота!
Тут наче у казці з’являється… тільки не озеро з лохиною, а вантажівка. Знаєте, напевно, якщо я наб’ю собі татуювання колись, то це буде ця вантажівка! Як так може бути? Диво!
Тарабанимо з моєю новою знайомою у двері, тиша. Потім знов момент казковий, коли так роблять оце в фільмах «аааа» і божественне сяйво з’являється. Так от, на машині був номер телефону водія! Телефонуємо. Жінка пояснює, я киваю у телефон.
Чоловік вийшов, ймовірно, теж був не дуже радий.
– Як можна було туди запертися?
– Черга, кордон, навігатор, не оріть, мені і так погано та страшно.
Чоловік іде на вантажівці, ми біжимо слідом. Білі кєди чвакають по болоту, прикрашають стразами суєту.
– Ти вляпалася, ти й чепляєш трос! – каже мені водій вантажівки.
– Як скажете! – лізу під машину, чепляю трос.
Навколо ніч, десь вже друга година, зібрали навколо себе все село. Тягнули з болота, витягнули. Всі щасливі!
Вибігаю з машини, обіймаємось!
– Як хоч вас звуть? – питає жінка.
– Таня. А вас?
– Таня! Так це вас ангел-охоронець до мене привів! А я думаю, що мені не спиться. Бережіть себе та привіт дітям!
– Дякую вам!
Обіймаємось.
От зараз в Одесі повітряна тривога. Пихаті нелюди продовжують обстріли.
А я от думаю, що хороших людей набагато більше все одно! Що в кожного з нас є свій кювет, у кожного є світло у будинку неподалік, є людина, яка не спить та чекає, а ще ангел-охоронець, який приведе туди, куди треба! Вилізимо з тієї багнюки!
Мої Любі друзі, я дякую 2022 року за те, що побачила скільки в вас світла! І хочу, аби ми вірили в диво попри все! У нас у всіх одне бажання! Ми дуже сильні! Ми вистоїмо та виживемо! Світло переможе темряву! Люблю!
Дякую, ЗСУ. Будь ласка, повертайтесь живими та неушкодженими якомога швидше.