Що вважати перемогою, або карфаген для України «фото»

Що вважати перемогою, або карфаген для України

Чи розуміємо ми, що розгрому російської армії та випровадження її за межі України недостатньо для того, щоб вважати підсумки поточної російсько-української війни перемогою?

Повернути собі Схід та Крим – мало. Тиснути ворога економічними й політичними способами необхідно до розвалу Росії. Інакше за п’ять, десять, нехай навіть двадцять років доведеться знову воювати.

Відвідуючи у 90-ті російські столиці та провінцію, я дивувався кількості мітингів і ходів різноманітних «борців за світле минуле». Великороси та монархісти, нацисти та комуністи – всіх цих хоругвоносців та більшовиків, з яких кремлівський Саурон сплавив своє кільце всевладдя під назвою «рашизм». Адже у 90-ті, на тлі росту російської економіки, всі ці персонажі здавалися смішними привидами минулого і висипаннями від хвороб зросту «нової росії».

Про це вже неодноразово сказано, але дозволю собі повторитися. Тільки розпуск росії може бути реальною гарантією безпеки для її сусідів. В іншому випадку нам і не тільки нам, доведеться без перепочинку відразу ж готуватися до нової війни. І зовсім не важливо, хто займе головний кабінет у Москві. Яким лібералом і демократом здавався всьому світу Борис Єльцин! А на кого перетворився? У автократа, який розстрілює парламент, влаштовує війни та фальсифікує вибори.

Ви думаєте, що він так вчинив, бо був «несправжнім лібералом» і достатньо, щоби прийшов до влади в росії «справжній ліберал»? Забудьте. Російський ліберал закінчується там, де починаються кордони росії.

Справжній ліберал, це Вацлав Гавел, для якого кордони Чехословаччини не були «священними» і який спокійно пішов на мирне та цивілізоване «розлучення» двох і правда братніх народів, які спокійно продовжують мирне співіснування в рамках ЄС.

Якби Єльцин був справжнім лібералом, він би без жодного пострілу відпустив Ічкерію, дозволивши спокійно провести усі необхідні процедури. Але він чудово розумів, що однією Ічкерією справа не скінчиться. І або ти автократ і тиран, який залізом і кров’ю утримуєш імперію в її кордонах, або ліберал, якому доведеться змиритися з національними рухами, які можуть призвести до її розпаду.

Ось уряд Великобританії, що дозволяє вільну агітацію за незалежність складових Сполученого Королівства – ліберали. Так, Лондону доводиться проводити складну внутрішню політику як на рівні ідеології, так і на рівні фінансово-економічної політики. Але це Британія…

А тепер замислимось, що зробить «новий російський ліберал», наприклад Навальний чи Ходорковський, якщо у «Священній державі» громадяни Татарстану чи Башкортостану поставлять логічне запитання: «Чому Казахстан чи, наприклад, Азербайджан, незалежні держави, а наші республіки — ні?» При цьому майте на увазі — у рф повно великодержавників, які задають те ж саме питання, але з іншим акцентом, мріючи про Росію в межах імперії станом на початок правління Миколи II.

Ми ж розуміємо, що «справжній ліберал» має брати участь у виборах? А тепер уявіть собі, що йому доведеться конкурувати з умовним Гіркіним. Добре, нехай не з ним самим — сподіватимемося, що його вдасться притягти до відповідальності зрадити суду. Але з персонажем приблизно тих самих поглядів та й переконань.

І до речі, а з чого ми вирішили, що у «новій росії», після воєнної поразки, переможуть ліберали? А якщо й переможуть, то надовго? Ось вам два набори гасел. Один умовно говорить: «Ми винні перед сусідами, ми повинні роззброїтися і покаятися, і орати, орати, орати, щоб і відродити свою країну і компенсувати збитки, виплативши всі репарації, щоб з нас зняли санкції та повернули в сім’ю цивілізованих народів». Інший: «Ми великі й могутні, ми б усіх перемогли, але нас зрадили й тепер хочуть добити несправедливою даниною під виглядом репарацій, позбавивши зброї та підгодовуючи сепаратистів з метою зруйнувати велику прекрасну росію». Під прапори з якими гаслами постане російський електорат? Не весь, зрозуміло, але дуже солідна його частина.

Нехай, навіть ненадовго, переможуть прихильники «антирашифізації», поклавши руку на серце, дайте відповідь собі, ліберал, який прагне втриматися при владі, заграватиме з «великодержавниками» чи ні?

Все це я пишу до того, щоби ми розуміли — війна йде не тільки й не стільки за кордони України. Війна йде за те, щоби війни більше не було. Потрібно бути дуже обережними з нинішніми російськими опозиціонерами та розуміти, що це сьогодні, перебуваючи на еміграції чи ув’язненні, вони готові говорити про повну деокупацію українських територій, виплату репарацій та реформи. А опинившись у Кремлі вони відразу почнуть боротися за те, щоб за всяку ціну утримати росію від розвалу. І насамперед це буде пов’язано із роботою зі зняття санкцій. Інакше в руках у лідерів національних рухів буде ідеальна зброя — девіз: «Виходимо з росії — йдемо з-під санкцій». Подовження санкцій рівно розпаду рф.

На Захід (і в тому числі на Україну) чинитиметься божевільний тиск. «Врятуйте старих та дітей від голоду та хвороб. Ми добрі, ми видали на суд військових злочинців, ми готові відмовитися від заарештованих активів і платити репарації – але благаємо, зніміть санкції, дайте запустити економіку», – такі заклики мало не цілодобово транслюватимуться з Росії. А на закритих переговорах панове «ліберали» підуть перевіреним шляхом – будуть обіцяти пільгові умови для бізнесу країн, політики яких підтримають зняття санкцій, а самим політикам можливість «стати Шредером».

Але як тільки санкції буде знято, буде знято і питання цивілізованого розпуску Росії. Один-два «суб’єкти» — ті, хто втік далі інших на цьому шляху, будуть оголошені територіями захопленими міжнародним тероризмом і «притиснуті до нігтя». І водночас із провінційних та околичних чарочних на вулиці поповзуть хоругвоносці, «зраджені політиками фронтовики», козаки з тупими шашками з дюралю й комуністи, які бажають побудувати світле майбутнє «цього разу без перегинів». Спочатку нечисленні та кумедні…

Саме тому вже сьогодні нам треба починати готуватись до повоєнної боротьби за продовження санкцій до моменту, доки росія не перестане бути імперією. Наша позиція має бути твердою та послідовною, як у Марка Порція Катона Старшого. Не з жорстокості й з не тупої впертості він щоразу вимагав: «Карфаген повинен бути зруйнований». Він розумів, що слабкий і розорений, але недобитий Карфаген рано чи пізно спробує взяти реванш за поразку і, як за часів Ганнібала, зможе поставити під загрозу існування Риму.

Так і ми повинні розуміти, що Москва, яка зберегла владу над більшою частиною захоплених за століття колоніальних воєн територій, завжди буде загрозою і для нас, і для інших сусідів. Тому зобов’язані боротися за те, щоб позбавити її цієї влади.