Про жахливі кадри із аеропорту Кабулу
Подивився жахливі кадри із аеропорту Кабулу, де владу здобула терористична фундаменталістська організація, і де люди, втікаючи від розстрілів, позасудових розправ і хвилі насильства, відчайдушно ідуть на усе, щоби покинути Афганістан - навіть намагаються ззовні зачепитися за військові літаки (та розбиваються з висоти в сотні метрів), і от про що думаю.
В такі хвилини, як ніколи, розумієш цінність свободи, яку ми здобули в Україні, і ціну демократії.
В такі хвилини чітко матеріалізуються нематеріальні сутності, за які Україна сплатила життями Небесної сотні і платить щодня на Східному фронті.
І в такі хвилини точно можна відповісти на питання, про що наша Незалежність, від чого
(і кого) ми незалежні і “навіщо то все було”.
Також кадри із Кабулу мали би витверезіти (але ні) деяких одеситів, що розслабилися за останні роки.
І вже, приспані щоденною рутиною не простого життя – з одного боку, та, плекаючи іноді справедливі претензії до влади – з іншого боку, не розуміють усіх наслідків і ризиків промосковської реставрації на півдні України, що крок за кроком підіймає голову.
Реставрації, що може статися внаслідок приходу до влади інших фундаменталістів – антиукраїнських і антидемократичних по суті та “православних” і пропутінських за прапорами.
Отож, подивіться будь-ласка стріми з вулиць і аеропорту 5-ти мільйонного міста.
Протріть очі.
І подумайте, що аналогічне могло би статися у 2014 у Харкові та Маріуполі, Одесі та Херсоні, якби не небайдужі громадяни, самооборона, армія і флот.
Мета, сутність і надідея нашої Незалежності – зробити усе, щоби несвобода навіть теоретично не мала жодного шансу повернутися на наші землі.