Нова геополітика
Декілька місяців тому мене спитали: “Як думаєш, буде Україна в ЄС?”
Я думав, що ніякого ЄС не буде по закінченні війни, але думка ця була настільки дикою, що мені не хотілось навіть озвучити її.
Я був майже певен в цьому, і зрозуміло, шо роль трунаря Європейського союзу відведена Борису Джонсону.
Ні не так, роль трунаря візьме на себе Борис Джонсон. Про це кричало два фактори: фактор присутності Великої Британії в зовнішній політиці (вперше з часів Маргарет Течер) і “Фактор Черчілля”. Хто не читав цієї книги прочитайте її обов’язково. Прочитайте її зараз, бо там Джонсон мріє про свою величність, видає свої плани вкладаючи їх в уста Черчілля. Там він описує своє незадоволення політикою ЄС і тою малою роллю яку відведено Великій Британії в цьому політичному угрупованні.
Доречі, книга написана до Брексіту.
Далі більше Брексіт, і ВБ стає повністю самостійною та не гравчинею на Великій шахівниці, отже далі стає питання до кого їй долучитись. Адже з часів Маргарет Тетчер майже відсутня сильна зовнішня позиція ВБ і в наявності якісь незрозумілі внутрішні майже соціалістичні руху в середині країни.
Паралельно іде війна в Україні, і тепер ВБ не має орієнтуватись на Брюсель, більш того, ЄС більш потужною своєю частиною досить чітко втілює собою так звані формації суші, в той час як англосакси ВБ та США втілюють формації моря.
Геополітичний розкол, який можна досить чітко побачити на сьогодні – в політичному курсі, курсі підтримки бойових дій на боці України або на боці міжнародної терористичної організації росія, розкол в православному сегменті (УПЦ засудили Кирила) це все ланцюги однієї цепки, протистояння суші та моря.
Цікаво тут і те, що Збігнєв Бжезинський не називає ВБ серед гравців на геополітичній арені за панування над Євразією. Бжезинський вважає, що США повинно покласти край амбіціям Росії, Китаю, Індії, і що на мій погляд дуже важливо на сьогодні Франції та Німеччини щодо панування в Євразії.
Цікаво те, що саме ці країни більше чи менше склоняються до Росії та її загарбницьких позицій.
Ми бачимо, що саме Україна, якій Бжезинський приділяв особливу увагу стала тим яблуком роздору яке проводить виражену межу між країнами суші та країнами моря.
Цікаве мені інше: чи дозволить США, щоб Британія стала сильним гравцем на мапі Євразії. Та змістило центр нового союзу на себе. Великою мірою ленд-ліз виступає тим якорем який закріпить США на Євразийському континенті.
Не останнім питанням залишається і те, як країни оберуть собі лагері.
Вже зрозуміло що до країн суші доєднаються Франція та Німечина, частково країни постсоціалістичного лагерю: Угорщина, ймовірно Болгарія та Румунія.
До країн моря доєднається Польша, можливо Чехія, точно Естонія, Литва та Латвія (в них просто немає іншого вибору, це питання виживання).
А що ж Україна?
Думаю, що саме зараз для нас є чудова можливість з Об’єкту світової політики нарешті стати Суб’єктом.
Аби тільки не прогавити свій шанс в довічних внутрішно-політичних распрях.