На свята

На свята в дитинстві ми збиралися разом та йшли у парк. Малеча, дорослі – увесь район. О десятій вечора у небо вривались залпи салюту. Зазвичай їх було дванадцять. Різнокольорові вогники змушували затримувати подих. Очі намагались якомога довше тримати небесне мерехтіння. Обов’язковим було провести поглядом згасаючі вогники. Куди впадуть? Іноді падали на мене, але зовсім не боляче було. Радісно.

Відношення до гучних залпів кардинально змінилось у 2014 році. Тоді було багато розмов та інтерв’ю з переселенцями, пораненими – людьми, яких, здавалось, підкидувало від одних лишень розмов про можливі вибухи, нехай безпечні та святкові.

Тепер розумію ще більше. Якщо чесно, уявити навіть не можу, що хтось на свята почне взривати петарди чи запускати салюти. Хоча не виключаю, що це станеться. Морально готую себе до того. І це, напевно, єдине, що в мені готується до нового року.