Хто наш ворог?

Активна фаза війни триває вже четвертий місяць, але ми, схоже, так і досі не зрозуміли, з ким воюємо. Але, не визначившись із питанням, хто наш ворог, неможливо ясно позначити й мету війни.

Я пишу не для тих, хто мстить. Я не можу і не буду їх у чомусь переконувати та щось їм доводити. Все, що я можу – це відійти убік і схиливши голову перед їхніми втратами побажати, щоб помста хоча б приглушила їхній біль.

Але якщо говорити про нас, як про державу, про суспільство, про нас, як про об’єднання вільних громадян – з ким ми воюємо? Запитайте себе та дайте швидку інтуїтивну відповідь. Упевнений, що багато хто дасть відповідь “Росія”. Це буде помилка. І неважливо, будемо ми писати це слово відповідно до літературних норм, чи робити з нього різноманітні переробки. Суть від цього не зміниться. З початком активної фази війни я й сам потрапив у цю пастку. Але, якщо ми не хочемо зазнати поразки, з неї час вибиратися.

Ми не можемо воювати з Росією, оскільки Росія не існує як мінімум століття. Слово “Росія” – має два значення. Перше – середньовічне грецьке, а точніше візантійське найменування Київської Русі.

Друге значення – скорочена назва Російської імперії, запропонована московському цареві Петру представниками українських еліт, які просували концепцію православної імперії, як противаги католицькому світу. Ця держава – не важливо зараз, гарна вона була, чи погана, будувалася за активної участі українців, повністю вичерпала самодержавний ресурс і згоріла в полум’ї “Громадянської війни” після розгону Установчих зборів у 1917 році.

Чому я беру словосполучення «Громадянська війна» у лапки? Тому що громадянська війна можлива лише всередині держави. Але у випадку з колишньою Російською імперією держави не було. Легальний транзит влади від імператора через Установчі збори не відбувся і в країнах, що входили до складу Росії, почався закономірний національно-визвольний процес, одночасно перерваний “червоними” та “білими”, які розв’язали серію різного ступеня успішності загарбницьких воєн. Чи можемо ми сьогодні воювати з імперією, що канула у Літу більш як сто років тому? Хіба десь в альтернативно-історичних фантазіях.

Чому ж нашого нинішнього ворога називають Росією? Стежте за руками! Більшовики досить швидко усвідомили, що ідеєю світової революції народ не захопився, але концепція “єдиної та неподільної Росії”, проголошена “білими”, користується більшою популярністю.

І тоді Ленін, Троцький та компанія вирішили вибити цю зброю з рук своїх опонентів, оголосивши про створення “Радянської Росії”. Але Росією те, що в них вийшло, було не більше, ніж фашистська Італія Муссоліні – римською імперією часів Августа.

Абсурдність ситуації була зрозуміла і самим більшовикам, тому вони швидко склепали з окупованих територій СРСР і старанно ліпили “нову історичну спільність – радянський народ”. На жаль, страшненьку карикатуру, яку намалювали спадкоємці Леніна, за кордоном за інерцією продовжували називати Росією. Це допомогло Сталіну, коли він посварився зі своїм другом союзником Гітлером. Під час війни він старанно наголошував на “російськості” свого концтабору, та так, що зумів надути бутафорією, на кшталт “історичних” фільмів та орденів, названих на честь російських полководців, навіть емігрантів-білогвардійців.

Тому дуже важливо розуміти, що ми воюємо не з Росією. Це теж саме, що воювати з Карфагеном, чи марсіанами. Ми воюємо з нащадком СРСР – ще потворнішим, ніж батько. Цей нащадок називається Російська Федерація. І наше завдання його зруйнувати. Не стерти пам’ять про зниклу століття тому державу. Не забути про те, що серед наших предків були активні творці імперії. Ми повинні знищити Російську Федерацію як таку. Наша перемога – її розпад. Не зникнення російської мови. Не забуття Гоголя чи Чехова. І навіть не спалення Москви. Ми маємо вибити ворога з нашої землі та боротися за те, щоб його добили санкціями. Аж до розпаду РФ на незалежні держави, повернувши поїзд історії на ті рейки, з яких його зірвали більшовики.

Потрібно розуміти, що ми воюємо не з якимось конкретним народом. Якути, калмики, буряти, башкири, татари та багато інших народів поставляють рекрутів до армії РФ. Чи русскіє вони? Очевидно, що ні. Навіщо ж робити акцент на те, що наши вороги русскіє? Навіщо обманювати себе? Русскіє лише один із народів РФ. Після розпаду РФ і покарання військових злочинців – якщо вони, звичайно, доживуть до суду – русскіє мають отримати право на свою національну державу.

Саме на цьому завданні ми, як суспільство та держава, повинні зосередитися замість того, щоб розважатися процесом з дивною для історичної Русі назвою “дерусифікація”. Крім того, завжди існує ризик, що займаючись під час війни такими дурницями ми звалимося в вульгарне хунвейбінство, влаштуємо потворне полювання на відьом і почнемо грати у сегрегацію за мовною, національною, релігійною та світоглядною ознакою. Від звинувачень людей, які жили десятки та сотні років тому, у бідах сучасної України – півкроку до багать із книг та «трудових виховних таборів». Тоді ми програємо ментальну війну, впавши до рівня нашого ворога.

Стати чудовиськом для того, щоб перемогти чудовисько – простий, а тому привабливий крок. Проблема у тому, що перетворитися із чудовиська назад на героя, як вчить історія, неможливо. Заради перемоги в очах світу, і, що більш важливо, у своїх власних, ми повинні залишатися героями, мета яких не лише своя свобода, а й свобода тих, хто, як і раніше, “скуті одним ланцюгом”.