Харків стоїть

У харківському супермаркеті неподалік середмістя на касі ліворуч від мене армійці пікають булки з корицею і колу. Їх п‘ятеро чи шестеро. Всі молоді дуже. Запаркувалися своєю вантажівкою неподалік.

На касі праворуч від мене – спецпризначенці, здається, поліції. Їх двоє – моцні і красиві страшенно, у повній снарязі, як в кіні. Балаклави, зброя, ще купа всього на поясах, назв чого я не знаю.
Окрім цих трьох кас – порожньо. Я у супермаркеті, де ліворуч – армійці, праворуч – спецпризначенці.

Виходжу і на паркованні зустрічаю відомого у Харкові директора видавництва. Він у формі тероборони і в жовтих окулярах, що захищають очі від скалків.

Піднімаюся через книжковий ринок, дорогою бійці перевіряють паспорт у Дії, доходжу до модного харківського закладу, де раніше ночами лунала музика на всю вуличку і молодь танцювала просто на проїжджій частині. Він відкрився. Один із двох у Харкові, про які я знаю. Під‘їжджає позашляховик типу тундри кольору хакі, троє тероборонців заходять по каву.

Спускаюся по Воробйова, повз мурал Гамлета – він нині теж волонтерить, йду до косметологині, якій пощастило – салон у підвалі. Позаду мене чоловік говорить телефоном: «Ми раді, що ви живі. Жалко, шо так все… Відбудуєтесь! Наташі привіт!»

У середмісті ще порожньо. Біля сходинок від Вічного вогню до Полтавського шляху заквітли магнолії. Десь на Салтівці знову гучно.