Два росіянина, які по-справжньому здивували
Один зі знаком мінус, другий – навпаки.
Перший – Андрій Караулов, знаковий журналіст, імперець, відомий своєю антиукраїнською позицією, поскаржився, що у Європі росіянам не подають каву, а якщо подають, то обов’язково наплюють у горнятко. Чим він мене здивував? Своїм здивованим червоним обличчям… Як це так? Чому? За що?
Якби мова йшла про якогось хлопчину з умовного мухосранська, то можна було би повірити, що людина дійсно не розуміє. Але з Карауловим, вибачте, це неможливо. Компліментів говорити не буду, але аксакал мордорської журналістики – людина, яка здатна скласти два плюс два та зрозуміти, чому у Європі таке відношення до московитів. Й, повірте мені, чудово розуміє!
Відос російського пропагандиста став для мене останнім пазлом у картинці сучасної російської ідеології. Я остаточно переконався, що Геббельс відпочиває… Ми дійсно маємо справу з нечуваним з часів гітлерівської Німеччини масовим державним психозом… Й ще одне, брехливі очі Караулова цілком могли би стати символом цього психозу.
Другий – Дмитро Биков, російський поет, письменник, літературознавець і журналіст. Хоча як на мене, він сучасний філософ найвищого гатунку. Так ось, Биков провів в Україні два тижні: побував в Одесі, Дніпрі та Києві, зустрічався з людьми, викладав, налагодив канал адресної гуманітарної допомоги… Й це могло би мене здивувати, тому що Дмитро Львович, окрім чеснот, відомий також своїми переконаннями, що росія й Україна мають бути разом, тощо… Але… Не здивувало… Тому що я точно знаю – його позиція викликана не імперськими метастазами або «старшобратськими» почуттями… Дмитро Биков – глобаліст. Він за світ без кордонів й обмежень. Тому, якщо ви це розумієте, усі довоєнні висловлювання Бикова про Одесу, Україну, росію, не викликають негативу. То що ж мене здивувало?
По-перше, він відверто насолоджувався своїм перебуванням в Україні. Він сказав, що поруч з українцями, бажання жити, яке покинуло його 24 лютого 2022 року, знову повернулося. Що незважаючи на візовий режим, він зробить усе можливе, щоби якнайскоріше знову приїхати до України й стояти поруч з нами проти сил зла.
По-друге, пан Дмитро образився на хейт, яким його зустріли українці у соцмережах. Й це дивно, адже він, як філософ, мав би розуміти, що багатьом українцям «досраки» його переконання й позиція… По нашим містам гатять ракетами… Гинуть наші хлопці, діти… Кожного дня ми плачемо й ніяк не можемо зрозуміти, як це лише за двадцять років цілком адекватний російський народ перетворили на фашистську плісняву… Як можна так цинічно брехати й вірити цій брехні… Філософ мав би це зрозуміти…
По-третє, мене просто вразив його вислів, що, мовляв, російська культура не має жодного відношення до війни… Мовляв, ті хто стріляють, не читали правильних книжок. Відповідь на це проста – починаючи з петра I (говоримо про росію), ця країна тільки у практичний спосіб згеноцидила не менше 50 мільйонів людей. Ця держава увесь час розвивалася виключно за рахунок загарбання чужих територій. Й очевидно, що 95% населення росії не читало, не читає й не буде читати ті твори, про які говорить Биков! Але! росія завжди використовувала свою культуру, як декорацію… Вона перманентно експортувала у світ балет, театр, достоєвських, тощо, й тим самим перманентно вводила цивілізацію в оману – мовляв, ось, шановні, справжня росія. Й світ вірив у цю казочку. А багато хто продовжує вірити… Так що, вибачайте, російська культура має безпосереднє відношення до усіх воєн мордора.
Замість висновків: Felix, qui potuit rerum cognoscěre causas