Чому Зеленський був гарним вибором?
Без перебільшення можна казати, що сьогодні президент України Володимир Зеленський — одна з найпопулярніших персон світу. Його називають зразком честі, гідності та того, як політичний лідер повинен поводитися тоді, коли його державі загрожує навіть не небезпека, а знищення. І це все так. Але всі ми розуміємо, що це та сама ситуація, коли сильного лідера робить сильний народ.
На місті Зеленського, і в тому немає ніякого сумніву, не менш гідно поводився б майже будь-хто з відомих українських політиків “патріотичного табору”. Сила та мужність українців могла б зробити “справжнього лідера сучасної Європи” багато з кого.
Тому, до речі, дурістю виглядає ідея агресорів вбити президента. Засилаючи до України диверсійні групи, ціллю яких є ліквідація Володимира Зеленського, вони, не бажаючи того, ще раз продемонстрували тиранічну суть своєї політичної системи, яка тримається лише на страху перед диктатором. Це Мордор можна зруйнувати, знищивши Саурона. Сила ж демократії, серед іншого, якраз і полягає в тому, що хвороба або навіть загибель одного з її лідерів ніяк не послабляють державну систему у цілому. Не кажучи вже про те, що вбивство будь-якого з керівників України, не лише не зламає волю українців до опору, але і розлютить їх ще більше.
Тому немає нічого дивовижного в тому, що досі є немало тих, хто вважають, що українці – ті ж українці, які сьогодні об’єдналися у боротьбі за свою свободу, – помилилися, вибравши Зеленского, а не Порошенко. Точка зору “Порошенко підготувався б до війни краще” досить популярна.
Але, особисто я, в котре переконався в тому, що демократія дуже ефективна система і ніякої помилки українці не припустилися. І ось, на мою думку, чому. За часів свого президентства Порошенко здобув стійку репутацію “яструба”. Зеленський же йшов у президенти з гаслами, які, у порівнянні з головним конкурентом, сформували йому образ “голуба”. Зараз вже ясно, що Путін напав би на Україну у будь-якому разі – хто б із них не переміг. Але одна річ — вторгнення в країну, з войовничих виступів лідера котрої можна зліпити серію пропагандистських відео, роблячи з нього справжнє чудовисько.
Зовсім інша справа — вторгнення в країну, народ якої вибрав президента, який неодноразово закликав Росію до перемовин і мирного рішення усіх конфліктів. Більш того, він до останнього проводив політику “не провокування агресора”. Навіть тоді, колі це коштувало йому рейтингу.
На цьому фоні агресія Росії виглядає абсолютним еталонним злом. А раптове перетворення “клоуна” на справжнього головнокомандувача стало карколомним поворотом сюжету, який так цінять прихильники гостросюжетного жанру. Ефект, який це призвело на більшу частину цивілізованого світу, без сумніву різко збільшив кількість прибічників України. Адже усі люблять казки, у яких звичайному мирному персонажу вдається стати тим героєм, який бореться зі злом, та, звичайно, перемагає.