Чи демонтувати пам’ятник Пушкіну в Одесі?

Це важке питання… Адже маємо справу с великим російським поетом. Імперцем… Але…

Пам’ятник встановила не російська влада. Й навіть не міська. Нагадаю, що одеська громада з власної ініціативи зібрала кошти й тим самим віддячила Олександру Сергійовичу за його внесок в розвиток одеської культури… Це історичний факт.

Та якщо відверто – мені абсолютно байдуже, яким поетом був Пушкін і як перебування в Одесі північного гостя вплинуло на культурний розвиток міста.

Власне для мене цей монумент ніколи не асоціювався з Пушкіним. Мені, як напевне кожному одеситу, ще у дитинстві розповіли байку “Чому Пушкін стоїть спиною до Думи”… Мовляв, наші предки тим самим виказали свою зневагу до місцевої влади, яка не виділила на пам’ятник жодної копійчини…

А ще мені розповідали, що призвіще одного з основних меценатів (на його вимогу) було викарбувано на одній з плит… І цей факт настільки розлютив містян, що декілька поколінь одеситів старанно його заплювували та стирали і… врешті-решт таки затерли в нуль… Більш того… Мені показували де саме був той напис і я також затирав своєю дитячою ніжкою цнотливу гранітну плиту…

Звичайно, пізніше я дізнався, що ці легенди – вигадки… Нічого такого не було… Та хіба це має значення? Адже без цих байок пам’ятник Пушкіну був би просто пам’ятником Пушкіну… Й знесли б Сашка без суду та слідства. Але дякувати богові, наша одеська народна творчість суттєво скорегувала контекст творіння скульпторів Полонської та Реутова. І якщо хочете, для мене Пушкін на Приморському – це пам’ятник одеському народу. Його волі й духу. Думаю, що для більшості одеситів також.

P.S. Маю надію, що Верховна Рада у співпраці з Інститутом національної пам’яті прийме розумний закон про дерусифікацію культурного простору, на підставі якого територіальні громади самостійно будуть вирішувати, що зносити, а що ні.