З Одеси через Ізраїль до Румунії. Три картини Малевича, що належать родині з Одеси, вперше виставлені публічно

За випадковим збігом чи за волею долі, в той таки час у Румунії перебувала кореспондентка  Української Служби Інформації Ольга Гвоздецька, якій пощастило потрапити до музею, особисто зафільмувати роботи Малевича з “одеською історією” і поспілкуватися з нинішнім хранителем колекції Янівом Коеном.

Картина 1- Супрематична композиція з червоним квадратом та зеленим трикутником (1915-1916 рр.) 

Картина 2 – Кубофутуристична композиція (1912-1913 рр.) 

Картина 3 – Супрематична композиція із зеленим та чорним прямокутниками (1918 р.)

Бути відвідувачем National Museum of Contemporary Art   – це направду щастя для поціновувача сучасного мистецтва. Гуляти його поверхами та залами можна годинами, адже тут зібрані понад 7000 робіт повоєнного періоду. Музей символічно розташований в одному з крил монументального Палацу Парламенту, який є найбільшою адміністративною будівлею в Європі і для румунів знаменує трагічну епоху часів Чаушеску.

На вході відвідувачів зустрічають привітні співробітники. Дізнаючись, що я з України, один з них англійською жваво розповідає про музейну експозицію та унікальну виставку Казимира Малевича на останньому поверсі, додаючи, що для українців у них досі безкоштовний вхід. У швидкій промові висмикую двічі слово “Оdesa” і, нічого ще не підозрюючи, рушу далі.  

Здолавши спокусу передивитися всі зали і розуміючи брак часу, йду прицільно саме на 4 поверх. Заходячи до темної безлюдної кімнати, де з м’яких сутінків периметром всього простору виринають у власному світлі картини, чую російську мову. Різко повертаюся до охоронця і питаю: “Це у вас в телефоні?”. Він спантеличено махає головою, мовляв “ні”, та відступає у бік. З-за його спини з’являється планшет. З нього літня інтелігентна жінка з академічною мовою представляється Євою Лєвандо й протягом двох хвилин переповідає майже сторічну історію трьох картин, що висять на протилежній стіні.   

Фото: Єва Лєвандо

Я корінна одеситка. Народилася 3 серпня 1930 року. Й батьки мої, Бен-Ціон Айзекович Лєвандо та Софа Беніамінівна Чернега, також корінні одесити. До війни ми жили в Одесі. І скільки я себе пам’ятаю, у нас на стіні висіли, серед інших, три картини Малевича. Вони були дуже цінними. Мені тато розповідав, що він випадково першу картину придбав у 1929 році, тобто ще до мого народження, а ще дві картини купив у 1930 році. Вони були йому дуже дорогі. Я тоді не розуміла – я була маленька: мені було 11 років, коли розпочалася війна. І нам вдалося зберегти ці картини. Я насилу вивезла їх в Ізраїль. Там я їх вже на стіни не вивішувала. У мене підросла онучка –  справжня поціновувачка мистецтва. І я подарувала їй ці три картини. Я знаю, що зараз вони будуть виставлятися, і я рада, що мені та моїй родині вдалося зберегти Малевича для наступних поколінь,  – промовляє Єва Лєвандо з планшета у залі, де вже триває виставка. 

Фото: Бен-Ціон Лєвандо та Софа Чернега

Три полотна засновника супрематизму знаходяться в додаткових захисних рамах. Варто відвідувачу перетнути жовту стрічку перед ними, спрацьовує гучна сигналізація. Навколо, на інших стінах представлені картини румунських художників – зріз впливу Малевича на формування живописного ландшафту Румунії. Ці автори, так само як й свого часу геніальний авангардист, чинили опір офіційній лінії традиціоналістського мистецтва, попри 40 років диктатури. Саме тому експозиція й отримала назву “Казимир Малевич – переживши історію”.

Згодом від кураторки виставки Маріани Драгу глядач дізнається, що саме у 1930 році, “коли Бен-Ціон Лєвандо придбав ще дві картини Малевича, самого художника заарештували у Ленінграді, допитували та піддали тортурам”, підозрюючи його у шпигунстві на користь Польщі. “Після допиту Малевич був змушений покинути Ленінградський Будинок мистецтв і знайти притулок спочатку у Києві, а потім у Харкові, поза межами сталінської гнітючої ідеології”, провадить кураторка. А от творчий доробок Малевича буде реабілітовано тільки з настанням “Перебудови” в СРСР у 1988 році. Весь цей час полотна митця самозречено зберігали його родина та шанувальники, а також музеографи. 

До Бухареста полотна з Ізраїлю привіз особисто нинішній хранитель колекції Лєвандо Янів Коен – правнук  Бен-Ціона Айзековича. Прадід, розповідає Коен, був частиною одеської інтелектуальної еліти, а Одеса — містом, яке відігравало важливу роль у становленні українського авангардизму. 

Фото: Бен-Ціон Лєвандо та Софа Чернега з дочкою Євою Лєвандо

Малевич мав тісні зв’язки з Україною: не лише народився у Києві, але й активно працював там та в Одесі як художник і педагог. Стиль цих робіт — кубофутуристичні й супрематичні композиції — є типовою саме для українського періоду його творчості, коли він експериментував з формами радикального абстракціонізму у взаємодії з місцевим культурним середовищем, – зазначив Янів. 

До виставки у Бухаресті ці роботи жодного разу не були представлені публічно. Протягом майже століття вони зберігались у приватній колекції родини Яніва Коена, передаючись від покоління до покоління. Виставка у MNAC стала першою презентацією цих творів.

Це відбулося лише завдяки глибоким дослідженням, консервації та участі міжнародних експертів, – пояснив Коен. 

У стінах бухарестського музею Янів зізнається, що сподівається одного дня привезти картини Малевича до Одеси або Києва. Саме там, на батьківщині, вважає він, вони отримають належне визнання й відгук у серцях глядачів.

Наша родина зберігає глибокий історичний і емоційний зв’язок з Одесою. Мій прадід, Бен-Ціон Лєвандо, жив і працював в Одесі у 1920–1930-х роках. Цей період є невіддільною частиною нашої родинної спадщини. Ми глибоко шануємо одеську культуру та її внесок у розвиток українського авангарду, – зауважив сплетіння часів, просторів та глибинних сенсів Янів Коен.   

Раніше на  USIonline.com —

В Одесі відкрилася унікальна виставка воєнного мистецтва — Меморіал пам’яті загиблих побратимів (фото, відео)

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.