У Херсоні окупанти вивозять унікальну колекцію античної та середньовічної епіграфіки з обласного краєзнавчого музею. Саме в цьому музеї зберігалися чотири заставні плити XV століття із фортеці Білгород на Дністрі, значущі для Одещини.

Історико-топонімічна комісія рекомендує Одеській міській раді перейменувати майже всі вулиці, названі на честь радянських та російських постатей.

Давайте подивимось, як жили в Одесі 100 років тому. Розхожа фраза «сто років тому» вже не означає «до революції». «Золотий вік» одеського порту тоді вже відійшов у минуле, а нова радянська реальність межувала із зубожінням. Нагадаємо, що 1922 рік — це два роки після остаточного встановлення радянської влади в Одесі та час перших спроб перейти до мирного життя. За бажанням можна простежити деякі паралелі з сьогоденням – епідемії, кораблі із зерном (щоправда, у протилежному напрямі щодо нашої сучасності). Але голоду, на щастя, сьогодні в нас немає.

Після отримання повістки одеський стоматолог Андрій одразу мобілізувався та був розподілений до 28-ї бригади «Лицарів зимового походу».

До того, як стати головним боцманом на флагмані Морської охорони, Анатолій пройшов багаторічний морський вишкіл на катері Морської охорони «Златокрай» – легендарній кузні кадрів морських прикордонників. Саме на «Златокраї» він подолав свій перший шторм, вперше брав участь у затриманні порушників державного кордону.

Коли розпочалась війна, Інна Лісова готувала до середньої школи свій перший клас. Навчання перервалося, у місто прийшли російські військові та встановили свої порядки: ходили з автоматами по місту та забирали проукраїнськіх активістів. Проте, як і більшість, Інна не скорилася та стала допомагати ЗСУ. Та, як говорять чорнобаївці, саме завдяки згуртованості містян наші військові знають майже все про позиції рашистів.

Олександр народився в Криму, але через анексію півострова силами рф переїхав до Одеси. Після повномасштабного вторгнення релігійний чоловік почав волонтерити, а потім став капеланом 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу.

Будинок сімейного типу у селищі Дачне буде відновлено ще не скоро. Російська ракета вдарила по ньому у липні вночі, за традицією, коли всі спали. На той момент у будинку знаходилось семеро людей, шестеро з яких – діти. Те, що жоден з них не зазнав важких поранень – справжнє диво, як і те, що інші семеро членів родини заночували у цей день у будинку неподалік. Сама споруда зазнала значних пошкоджень. Також постраждало сімейне авто. Наступного дня після трагедії люди почали збирати кошти на відновлення будинку, а його мешканці – це всиновлені діти, біологічні діти та онуки однієї тендітної жінки - на будь-яке питання відповідають тепер з додатком «Найголовніше, що ми живі!».

Це інтерв'ю Яніна з Миколаєву дала зі сльозами. Останній раз вона спілкувалася зі своїм чоловіком у квітні. Що зараз з 42-річним морпіхом Володимиром Козіном, ніхто не знає. Його разом з іншими захисниками Маріуполя взяли у полон росіяни на заводі Ілліча. З тих пір зв'язок перервався. Останнє, що він сказав дружині - поїхати з України - на випадок, якщо окупація дійде до рідного Миколаєва. Тож зараз Яніна з двома дітьми перебуває у Румунії і не знає, як з'ясувати, у якому стані знаходиться ії коханий чоловік, і що зробити, щоб і його обміняли та повернули додому. 

1 жовтня виповнюється 135 років від дня відкриття нової будівлі Одеського оперного театру. Усього три роки пішло на будівництво грандіозної споруди, яка і зараз викликає захоплення.