Від ідеї до толоки: як одеська блогерка створила нову історію трамваю №20 (фото, відео)

Одеська блогерка вдихнула нове життя в історичний маршрут трамваю №20, який проглягає від Херсонського скверу до Хаджибейського лиману. Унікальні краєвиди, очерет і закинуті заводи пролягають на шляху до мальовничого лиману, а ще Юлія Карабаджак створила аудіогід та стікери, щоб привернути увагу до цієї історії.

З блогеркою поспілкувалась фотокореспондентка Української Служби Інформації Наталя Довбиш.

Більш детально про це дивіться на нашому каналі Youtube.

Юлія Карабаджак – одеська блогерка, яка запустила власний канал у TikTok і розповідає про цікаві, зокрема, історичні факти про Одесу. 

Юлія Карабаджак

Розкажіть трошки про себе, як у вас з’явилась така ідея і любов до цього трамвайного маршруту? 

Я народилась в Одесі, все життя тут живу. Взагалі я з Молдаванки, але встигла пожити і на Таїрова, і в центрі, і на Слобідці, і на Черемушках, і на Райдужному – тобто багато де побувала. Але саме в цьому районі ніколи не проживала. Десь чотири роки тому у мене була ідея стати travel-блогеркою, я вирішила, що почну тренуватись на Одесі, розповідати щось про місто, знімати якісь коротенькі відео. Саме через це мене якось запросили пограти у пейнтбол на закинутому заводі «Біостимулятор», до якого можна було доїхати на цьому трамваї. Мені, між іншим, розповіли про цей маршрут. Дуже пощастило, що порадили доїхати до кінця, проїхати маршрут крізь очерет, подивитись на лиман. Я тоді була шокована. Це було вперше, коли я почула про цей трамвай, хоча мені було 28 років. Звісно, я була здивована, тому що він дуже гарний, цікавий, і тоді я ще навіть нічого не знала про історію, але мені вже сподобалась ця ідея.

Що було далі? 

Я нічого не планувала з цим робити (чутно голос диктора з колонок трамваю: «Наступна зупинка – Хлібозавод. Двері відчиняються до середини вагону»). Потім я цю ідею з travel-блогом і блогом про Одесу закинула, оскільки почався COVID, плюс я в одній з подорожей загубила свою відеокамеру з карткою пам’яті, всі мої матеріали десь залишились в іншій країні. І вже тільки під час повномасштабного вторгнення, я дуже довго не могла знайти взагалі своє місце, а потім зрозуміла, що саме зараз час щось про Одесу розповідати.

Що маєте на увазі під «саме зараз час»? 

Багато людей, хто приїздить сюди, живуть тут кілька місяців, – хотілося б для них зробити атмосферу того, що вони тут теж вдома. Так само вдома, як і у себе. Розповідати, що Одеса цікава, що Одеса – це не тільки про те, що місто засновано Катериною, і усі ці наративи. Хотілося б якогось свіжого повітря внести. Плюс саме цей маршрут він якраз і показує історію Одеси, що вона довше, ніж з 1794 року. 

Я якось влітку завітала на культурну подію до Філармонії, і там у кочовій бібліотеці взяла книжку Дмитра Жданова під назвою «Одеські трамвайні історії». Я її прочитала, згадала про всі зупинкові павільйони Адольфа Мінкуса (прим. ред – український архітектор, закінчив Одеське художнє училище, працював у майстернях видатних одеських архітекторів Миколи Толвінського та Льва Влодека), і вирішила зробити сюжет в Instagram. Розповіла про це, а потім пішла далі – і вирішила зробити аудіогід для цього маршруту. Щоб просто привернути увагу людей, особливо, коли моря в Одесі нема, Приморський бульвар закритий, Потьомкінські сходи так само. Хотілося, щоб було ще якесь цікаве місце, куди б люди хотіли поїхати.

Ось я зробила цей коротенький аудіогід, але не зупинилась на цьому. Вирішила зробити стікери, щоб було цікавіше.

Класні дуже! 

Але насправді спочатку ніякої зацікавленості не було. На Новий рік я поїхала до Львова, там побачила ретро-потяг «Львів – Львів казковий». Цей маршрут – він ніякий не мальовничий, ніяких історичних пам’яток, просто ось цей ретро-локомотив привертав увагу туристів, і дуже багато охочих було проїхатись на ньому. І здавалось, що ідея дуже проста. Я вирішила, якщо вже вони змогли, то чому ми таким потенціалом не користуємось. У нас маршрут цікавий, мальовничий, єдине, що потрібно зробити – це просто його трошки причепурити. 

У березні цьогоріч я побачила анонс події «Хакатон – генератор ідей», це був інтенсив, де навчали перетворювати ідею на проєкт. У мене, окрім ідеї, нічого не було в голові, я не знала, як її реалізувати. На хакатоні я цю ідею заявила, і вона отримала новий поштовх, вже після цього вирішила скласти план, що треба зробити.

Що було першим пунктом плану? 

Прибрати сміття. Його було дуже багато на цьому маршруті. Ось так через відео у TikTok вдалось назбирати людей на суботник, провести толоку. Ось така історія. За моїми підрахунками, прийшло 89 людей, але можливо, що було більше. Бо я рахувала за кількістю розданих стікерів. І я роздавала їх у трамвайному вагоні. Ще у нас був окремий вагон для волонтерів, але деякі приїжджали власним транспортом. Можливо, до сотні волонтерів були на толоці. 

Звісно, що ще були комунальні працівники. Тому людей багато було загалом. (Знову чутно диктора: «Шановні пасажири, під час руху тримайтеся за поручні»). 

Ми розподілилися на чотири локації, починаючи від заводу «Біостимулятор» і до кінцевої зупинки, прибирали все, що було у наших силах. Плюс важкою технікою на кінцевій вивозили дуже багато сміття, будівельне сміття. 

А коммунальники були від Одеського міського електротранспорту? 

Після того, як з’явилось перше відео про цей маршрут в TikTok, яке набрало велику кількість, 860 тисяч переглядів, Одесьміськелектротранс зі мною зв’язалися, щоб подякувати за таке відео. Я їм сказала, що з цього часу я на зв’язку. І коли вони побачили таку ініціативу, звісно вони запропонували мені зв’язатись із Департаментом міського господарства, і там вже ми спільно розробили цей план. Визначили обсяг робіт, дату, попередньо приїздили подивитись, скільки тут роботи і скільки потрібно буде людей. Також для нас організували окремий вагон, запросили екскурсовода, який провів екскурсію після толоки, тому їхній внесок дуже великий. 

Скільки пройшло часу від анонсів і до того, як все почалось? 

Я думаю, що я почала анонсувати десь за два тижні, можливо два з половиною. Спочатку ми планували зробити толоку 22 квітня, але через погодні умови, напередодні були сильні дощі, тому ми перенесли на 29 квітня. За цей час у мене назбиралась анкета зі 134 волонтерами, я всім телефонувала, і через те, що ми перенесли дату, не всі зрештою змогли доєднатись.