Археологія під час війни: розвиток і непоправні втрати - інтерв’ю з професором Андрієм Красножоном

Про це в інтерв’ю  УСІ розповів ректор Південноукраїнського національного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського, професор Андрій Красножон.

Що можна сказати про розвиток археології під час війни?

Можна сказати, що археологія під час війни розвивається принаймні в одному незвичному для себе напрямку. Археологи на місцях бойових зіткнень виконують роботи, пов’язані з запобіганням руйнування археологічних об’єктів у місцях будування фортифікацій. Тобто, про що йдеться? Виїжджає група вчених і проводить фактично в бойових умовах розкопки рятувального характеру.

Що ще нового у нас з’явилося в результаті війни в Україні? Це серія археологічних знахідок уздовж берега Великого Лугу, Каховського водосховища. Зникло водосховище, величезна кількість, пам’яток з’явилася на поверхні. Зокрема, у районі знаменитих старовинних переправ навпроти Енергодара. Схід води з водосховища призвів до того, що навіть такі унікальні пам’ятки, до яких, здавалося б, ніколи не буде доступу, раптом стали доступними для дослідження.

Яка кількість археологічних експедицій зараз працює в Україні і, зокрема, на Одещині?

У довоєнний період по Україні працювало близько 400 експедицій. Археологія під час війни в основному перемістилася в ті зони неокупованої території, які дозволяють проводити ці розкопки. Відповідно, експедицій стало менше. Тож загалом війна вдарила по науці, по проведенню робіт, по графіку цих робіт. Зокрема, Ольвія.  Це найбільша пам’ятка на території України в Північно-Західному Причорномор’ї, за винятком півострова Крим. Найбільша пам’ятка археології античного періоду, національного значення, заповідник.  Зараз вона не досліджується. Хоча раніше це була досить стабільна і велика експедиція.

На території Одеської області нині під час війни, наскільки я знаю, працюють постійно дві експедиції. Це спільна експедиція Інституту археології та нашого університету імені Ушинського на Приморському бульварі. Також під час війни продовжила свою роботу постійна експедиція на базі нашого університету в Орлівці.

Що можна сказати про сучасний стан Білгород-Дністровської фортеці?

Коли по школі, що розташована поруч із фортецею, влучили ракети, там підірвало дах на Часовій вежі. Це восьмикутна вежа, яка зустрічає всіх гостей міста. Зараз дах відновили. На щастя, стіни не постраждали. Стіни не відновлюються. Це будується інше на місці старого. Може виглядати так само, але насправді це інше. Це буде вже не старовинна споруда.

Що можна сказати про археологічні пам’ятки на території Одеської області, які пошкодили росіяни?

Велика втрата для археології - це пошкоджений острів Зміїний. Там знаходився Храм Ахілла VI століття до нашої ери, потім в 1840-х роках з його плит побудували маяк. Цей маяк зараз розбомбили росіяни. На Зміїному був культурний шар, і я не знаю, який стан його зараз, після бомбардувань. Це дуже унікальна знакова пам’ятка, там мінімальний культурний шар за товщиною, через те, що, острів скелястий. І ось пройти по ньому, розриваючи цей культурний шар ще й авіаційними бомбами, це, звичайно, непоправна втрата. Коли війна закінчиться, саме туди в першу чергу треба вести археологів.

А чи є в законі якісь механізми для притягнення Росії до відповідальності після війни щодо шкоди, завданої археологічним пам’яткам?

В міжнародній практиці є механізми притягнення до відповідальності за знищення археологічної спадщини, але вони багато в чому залежать від конкретних випадків. Якщо об’єкт перебуває під захистом ЮНЕСКО, це посилює підстави для відповідальності.

Вже є певні прецеденти. Наприклад, археолог Бутягін, який проводив незаконні розкопки в Криму без дозволу України, може бути притягнутий до відповідальності. В українському МЗС заявили, що Україна через юридичні механізми добиватиметься притягнення Бутягіна до відповідальності. Це показує, що індивідуальна відповідальність можлива.

Складніше з воєнними злочинами, наприклад, руйнуваннями в результаті бомбардувань — тут важко встановити конкретних винних. У таких випадках збиток, найімовірніше, буде зафіксовано після війни, внесено до реєстрів і пред’явлено Росії в рамках репарацій.

Очікується, що питання відповідальності розглядатимуться в міжнародних судах або спеціальних трибуналах (за аналогією з післявоєнними процесами). Якщо українська наукова спільнота наполягатиме, тема руйнування археологічної спадщини та вивезення культурних цінностей також стане частиною цих процесів.

Крім того, можливі вимоги про компенсацію та повернення незаконно вивезених музейних колекцій, як, наприклад, з Херсона, де у 2022 році були розграбовані музеї. Загалом у світі вже існує практика взаємних претензій держав щодо повернення культурних цінностей, навіть якщо їх було вивезено багато років тому.

Розкажіть трохи докладніше про ваші плани щодо розкопок цього року на Приморському бульварі. Що сподіваєтеся знайти?

Ну, це неможливо передбачити. Ситуація під землею, тобто під поверхнею, абсолютно непередбачувана. Ми можемо знайти залізну трубу, перекопи сучасності, і на цьому все закінчиться. Тому я боюся загадувати. Ми плануємо продовжити дослідження з Інститутом археології з тією самою метою, з якою ми копали всі попередні три сезони.

А саме нас цікавить орієнтація в археологічному просторі Приморського бульвару.  На тій ділянці, де ми збираємося копати у сезоні двадцять шостого року, ми вже знаємо, що там є ділянка культурних нашарувань, які не були порушені подальшим будівництвом. Нагадаю, Приморський бульвар у тому вигляді, в якому він є сьогодні, законсервований з 1820-х років. Тобто на площі біля Дюка, ділянки, які ніколи не забудовувалися жодними будинками.

Є великий шанс вийти на незаймане культурне нашарування, як античного періоду, так і середньовічного. А крім того, й періоду османського. Ми плануємо просто знайти культурний шар. А ось яким він буде, це передбачити практично неможливо. Ми плануємо продовжити розкопки в тому напрямку, який був заданий результатами сезону двадцять п’ятого року.  Він відповідає розташуванню однієї з веж замку Хаджибей, прибудована батарея якого була виявлена нами влітку

Під час розкопок у двадцять п’ятому році ми побачили, що стіни цієї батареї руйнувалися згодом навмисно з метою видобутку каменю. Росіяни розбирали Хаджибейський замок після того, як його взяли штурмом у 1789 році.  За 2 тижні його спочатку підірвали, а потім почали просто розбирати.

З огляду на це, ми розуміємо, що, швидше за все, нам дістануться від цього замку лише жалюгідні залишки.

Крім того, з огляду на знахідки, виявлені на Приморському бульварі минулого року — велику кількість кераміки XIV століття, — у мене тепер постає важливе питання: а хто ж заснував замок Хаджибей, який у спадок дістався туркам з кінця XVI століття?  І ось я думаю, що це буде одна з інтриг цього сезону розкопок, оскільки в міру наближення до центральної частини самого замку, цієї кераміки, як ми зараз вже бачимо, стає все більше і більше. Я боюся гадати, але чи не XIV століттям він буде датований? У такому разі, якщо це так, то тоді ми можемо говорити про те, що цей замок набагато старіший, ніж ми припускали, і він, можливо, дасть відповідь на питання про авторство його будівельників. Чи не генуезці це? Але це зараз лише припущення. Можна шукати Хаджибей, а знайти німецький дот 41 року.

Минулого літа в мерії розглядали варіант нанесення контурів фортеці Хаджибей на плитку Приморського бульвару. Що зараз з цим проєктом?

Не на часі. Обійдемося без розміток поки що. Вирішили, що після війни встигнемо, зробимо. Крім того, якщо говорити про відновлення контуру замку на поверхні, треба все-таки знайти основу, якусь частину центральної споруди. Це буде гарний екскурсійний об’єкт.

Якою була реакція суспільства на ваші дослідження Приморського бульвару?

Ставлення людей до розкопок було неоднозначним, але загалом — скоріше позитивним. Серед частини суспільства реакція була критичною та політизованою. Вони підозрювали археологів у виконанні «замовлення» і сподівалися знайти підтвердження своїм ідеологічним уявленням — наприклад, «українську» історію.

Деякі, навпаки, були обурені, що ми знаходимо не український слід, а давньогрецький, а також інші більш ранні шари,

Загалом, такі групи часто неправильно інтерпретували розкопки і навіть поширювали плутанину та фейкові версії.

Одночасно існувала проблема інформаційного шуму: люди нерідко орієнтувалися не на думку фахівців, а на чутки, Telegram-канали та «експертів» з інтернету. Через це з’являлися абсурдні версії (наприклад, про «готель Клеопатри»), а археологам доводилося працювати в умовах постійного тиску та необхідності стримано реагувати на дезінформацію. Водночас люди виявляли жвавий інтерес, раділи знахідкам і сприймали їх як важливе відкриття. Хоча для науковців багато речей було давно відомими, для широкої громадськості це ставало новим і значущим знанням. Це викликало ентузіазм, обговорення та зростання інтересу до історії.

Ставлення влади також було позитивним.

Важливий момент — і влада, і значна частина мешканців сприймають розкопки як нормальну і необхідну частину життя історичного міста, як культурну місію, а не як перешкоду. Не було негативної реакції на кшталт «ви все псуєте» — навпаки, люди виявляли розуміння та інтерес. До нас прийшов один військовий з важкими пораненнями, він перебував на реабілітації в Одесі. Випускник історичного факультету. Чоловік запропонував нам допомогу. Треба було пробивати шар бетону, який перекривав культурний, сучасний бетон, товщиною 20 см. І він нам зробив таку величезну роботу! Ось це дуже приємно. Тому цього року запрошуємо всіх бажаючих допомагати. Роботи плануємо розпочати з 20 червня.

Ви також згадали про експедицію в Орлівці. Що там планується цього року?

Студенти поїдуть і цього року, документи на експедицію вже оформлюються. Там величезна переправа, величезна в сенсі площі, і в контексті дуже потужного культурного шару з часів неоліту. За останні 7 000 років там накопичилася ціла гора, так звана Кам’яна гора. Ось у районі цієї Кам’яної гори копає наша експедиція з Ігорем Вікторовичем Бруякою, колишнім директором одеського археологічного музею, нашим професором. Він уже багато-багато років копає разом зі студентами. Ми фінансуємо, допомагаємо у будь-якому разі, чим можемо. І наші спонсори, друзі університету, допомагають фінансувати цю експедицію, тому що вона складна в плані логістики. І мені приємно, що університет може дозволити собі її утримувати. І студенти можуть отримувати правильну археологічну підготовку в рамках запланованої практики.