“Нас відправляють туди, звідки я не вернусь..”, - фоторепортаж з останнього обміну, під час якого повернулися 175 захисників
Напередодні Великодня, 11 квітня,Україна та Росія провели довгоочікуваний обмін військовополоненими. З російського полону повернулися 182 українці — серед них 175 військових і 7 цивільних.
Ексклюзивний репортаж Kyiv Post з обміну військовополоненими.
Цей обмін мав багато особливостей. Так, вперше за останній час звільнено багато людей, які перебувають в полоні з 2022 року – раніше таких були одиниці. Це побачили і відчули всі, коли першими з обміняними приїхали “швидкі” – зазвичай їх небагато, але цього разу було до десяти – серед тих, хто в полоні з 2022-го, багато поранених і важкохворих.
Сьогодні також звільнено 25 офіцерів, сьогодні це вагомий результат. Серед звільнених захисники Маріуполя, “Азовсталі”, представники ТРО, захисники Чорнобильської АЕС. Втім, ми розуміємо, що кожен чекає своїх. Своїх побратимів, своїх рідних, свого батька, свого сина, тож робота триває, - каже Андрій Юсов, заступник Голови Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими.
Тривожне очікування результатів на кордоні тим часом переривають вигуки людей у натовпі тих, хто збирається поряд з місцем зустрічі – хтось отримує такі довгоочікувані повідомлення про звільнення їх рідних з полону.
Світлана – одна з них. На Великдень звільнили з полону її сина, Євгена, військовослужбовця 28-ї бригади, якому лише 22 роки. В полоні він пробув 190 днів.
Вона каже – їздить на обміни регулярно, повідомлення про те, що її сина обміняли, стало несподіванкою.
Це неочікувано! Але все ж якийсь настрій був, що я недарма сюди їду… Навчався три роки, закінчив бакалаврат, працював на будівництвах, добре заробляв, але взяв і сказав: «я йду на війну», я його просила, він не слухав. Він в 21 рік пішов, і в 22 роки потрапив в полон, - розповідає історію свого сина Світлана.
Коли емоції вщухають, Світлана розповідає трохи більше про свою родину. Вона родом з Черкащини, з центру України. Син хотів йти до війська ще студентом, на початку повномасштабного вторгнення.
Ми живемо звідси за 270 кілометрів! Це для мене як пішки, я тут постійно. Після того, як він потрапив полон, я постійно сюди приїжджаю, і переживала всі емоції чужих. Думала, сама як дізнаюся впаду, але якось впоралася… Мій син знає, що я його жду, що я його шукаю. Він завжди сказав, що я у нього не така мама, як в усіх, якщо він мені раз в день не подзвонить, я його дістану! Він як йшов на завдання, де в полон потрапив, він написав «мамо, нас відправляють туди, звідки я не вернусь». А я написала – ти сильний, ти витримаєш… Він хотів ще з 19 років, але я його попросила закінчити навчання, він закінчив, і все одно пішов», - каже жінка.
Втім, таких людей, яким пощастить сьогодні обійняти своїх близьких – тут небагато. Особливо на тлі великого натовпу, який зібрався. Людей на обмін зійшлося незліченно, особливо серед родичів – як полонених, так і зниклих безвісти. Всі очікували, що обмін буде масовим. У ЗМІ фігурували цифри і в 500, так і майже в 1000 людей. Юсов не приховує – очікування щодо кількості тих, кого можна було б обміняти, були вищими.
182 людини, які повернулись – це багато, але підготовка була, і сподівання були, і Україна вела роботу над поверненням більшої кількості захисників до Великодня. На жаль, ворог відкинув ці ініціативи, як і інше, - пояснює він.
Першими прибувають “швидкі”. З них забирають важких поранених і хворих. Деякі з них не можуть самостійно пересуватися, їх чекає довга реабілітація.
Вони набагато важчі, ніж інші пацієнти, бо 4 роки, які вони знаходяться в полоні, це роки знущань, роки нелюдського ставлення, ніяка Женевська конвенція в Росії не працює. Вони виснажені, вони всі з загостренням хронічних захворювань, збільшується кількість хлопців з туберкульозом, з трофічними захворюваннями нижніх кінцівок, - розповідає нам функціонер лікарні, який просив не називати свого імені та прізвища з міркувань безпеки для закладу.
Один з них, якого ведуть під руки, несподівано впізнає серед багатьох фотографій, які тримають родичі зниклих безвісти, свого побратима.
Він ділиться інформацією з Іриною – дружиною зниклого безвісти в Маріуполі Олександра, яка вже 4 роки чекає свого чоловіка. Вона не приховує хвилювання – адже могла опинитися просто на кілька метрів вбік, і тоді – нічого б не дізналася.
Він його знає, вони разом навчалися, і він був в бункері разом з моїм Сашею, він сказав, що потім мені інформацію надасть, - розповідає нам Ірина.
Аж ось прибувають автобуси. Їх чотири. Троє з військовополоненими, і один – з цивільними. Ті, хто чекають родичів, стають ближче до дверей. Радість цих людей неможливо описати.
Їм дають буквально хвилину обійнятися з рідними, і далі забирають до лікарні – для діагностувальних та санітарних процедур.
Обіцяють, що потім можна буде побачитися довше. Але рідні все одно щасливі навіть такому короткому побаченню. Світлана – серед них.
Затягнув мене аж в лікарню, сказав коротко - «мамо я вже вдома, не плач, - розказує вона.
Тепер головне питання – чи вдасться змусити Росію продовжити великодній обмін? У посадовців надія є, хоча й кажуть — чекати доведеться ще кілька днів.
Можемо обережно говорити, що найближчим часом будуть продовжені роботи, продовжені заходи, і ми зможемо сказати, що сьогодні був лише початок великоднього обміну, - резюмував Юсов.
