Дитяча психіка під тиском: тривога, агресія і ризик суїциду
В Україні зростає дитяча тривога і ризик суїциду. Перші сигнали часто ігнорують.
В Україні зростає кількість тривожних і депресивних розладів серед дітей, а разом із цим й випадків суїцидальної поведінки. Такі ситуації рідко бувають раптовими, а перші сигнали часто залишаються непоміченими.
Про це в ефірі УСІ розповіла лікар-педіатр, дитячий психіатр поліклініки №6 та простору Friendly doctor Любов Ковальчук.
За її словами, нині проблема суїцидів серед дітей стає дедалі помітнішою, зокрема й на локальному рівні.
Якщо ви зайдете у будь-який одеський паблік і потім погортаєте стрічку, то ви побачите, що або була спроба суїциду, або відбувся суїцид.
Лікарка пояснює, що попри поширене уявлення, такі випадки не є раптовими — вони мають чіткі етапи розвитку. Першими сигналами можуть бути так звані пасивні думки.
Це коли дитина каже: “Краще б мене не було” або “хоч би завтра не прокинутись”.
Згодом з’являються більш прямі заяви. Найнебезпечніший етап — коли дитина вже продумує спосіб або готується до спроби. Лікарка наголошує, що чекати чіткого плану не можна.
Коли буде план, буде пізно.
Водночас сьогодні найпоширенішими є тривожні стани — від генералізованої тривоги до панічних атак.
Любов Ковальчук наголошує, що сучасні діти фактично звикли жити у стані тривоги, і це ускладнює її розпізнавання. Прояви залежать від віку дитини. Малюки не можуть пояснити свої переживання словами, тому реагують через поведінку та фізичні симптоми.
Чим менша дитина, тим більше вона буде відповідати якраз генералізованою реакцією. Йдеться, зокрема, про порушення сну, нав’язливі дії або звички: смоктання пальця, обгризання нігтів, накручування волосся. У деяких випадках стрес може проявлятися навіть через самопошкодження, наприклад, висмикування волосся.У старших дітей і підлітків симптоми стають менш очевидними, але не менш небезпечними. Одним із ключових сигналів є постійна дратівливість.
Різкі перепади настрою, агресія або постійні конфлікти можуть свідчити про тривожні чи депресивні розлади. Тому важливо не ігнорувати ці зміни, а вчасно звернутися до спеціаліста.Першим кроком може бути консультація педіатра або сімейного лікаря, який допоможе визначити подальший маршрут. Водночас батькам варто не боятися звернення до психіатра.
Любов Ковальчук наголосила, що питання медикаментозного лікування дітей, зокрема антидепресантами, досі викликає багато страхів у батьків. Втім, у деяких випадках така терапія є необхідною і безпечною.
Як пояснює дитяча психіатриня, антидепресанти можуть призначатися дітям з шести років й не тільки для лікування депресії, а наприклад, у випадках тривожних станів або при синдромі подразненого кишківника. При цьому страхи щодо «звикання» чи «наркотичного ефекту» — це міф.
Більше про дитячі депресивні стани, самопошкодження та втрату соціальних навичок — у повній версії інтерв’ю.
