«Спадщина короля»: як сьогодні виглядає двір Мішки Япончика
Десь у глибині одеського району Молдаванка, на Богдана Хмельницького, 23, ховається затишний і колоритний дворик. Ходять легенди, що колись тут жив сам король бандитської Одеси – Мішка Япончик. Як сьогодні виглядає та чим живе двір кримінального авторитета?
Читайте матеріал на сайті Української Служби Інформації.
Ми підходимо до самого дворика. На перший погляд він майже нічим не відрізняється від десятків інших у цьому районі. Арка, побудована зі старого ракушняка, має багато тріщин. У багатьох місцях камінь вже обсипався від часу. Але саме це й додає двору особливого відчуття тієї самої одеської атмосфери.
На вході бачимо табличку «Богдана Хмельницького 23», а поруч із нею гордо майорить український прапор. Ворота були відчинені, та вже вдалині, крізь невеликий тунель, проглядався сам двір.
Зайшовши всередину, ми одразу звернули увагу на невеличкий будинок з лівого боку, який майже повністю був обвит виноградом. Поруч із ним – витончене жовте дерево та невеликий затишний балкончик, які лише підсилювали колорит цього місця.
Серед цієї краси сидів маленький мешканець дворика – чорний кіт із білими вусами. Він вмостився на невеликій дерев’яній лавці, а під носом у нього була маленька біла плямка.
На жаль, за цією затишною картинкою ховається й інша реальність. Фасади будинків помітно пошкоджені: карнизи місцями обсипаються, стіни вкриті тріщинами, а сам двір давно потребує реставрації. При цьому жодної пам’ятної таблички чи плити, яка б нагадувала про те, що це місце пов’язують із Мішкою Япончиком – немає.
Пройшовши ближче до центру двору, ми помітили бабусю, яка сиділа на лавці. Підійшовши до неї, ми попросили розповісти більше про це місце, та вона охоче поділилася з нами подробицями історії цього двору.
Тамара одразу попереджає, що легенд навколо цього двору багато, але не всі з них варто сприймати буквально. Вона живе тут з самого дитинства та пам’ятає багато історій звідси:
Ну що я можу сказати… Жив такий легендарний грабіжник – це правда. Була в нього своя банда: крали, грабували, обчищали все що могли. Тут жила його сестра – у тому салатовому будинку, на першому поверсі.
Вона показує рукою вглиб двору, а потім переводить погляд на інший бік
А на іншому кінці двору жила його коханка. Ось там, де балкончик на другому поверсі. Жінка була дуже красива, я ще її застала. Справді неймовірна зовнішність.
Попри це, суперечки про те, чи справді Мішка Япончик жив тут постійно, не вщухають і досі.
Насправді багато кажуть, що Мішка Япончик тут ніколи постійно й не жив. Просто часто навідувався до сестри та коханки. Але думки щодо цього різняться.
Та розмова про легендарне минуле швидко переходить у цілком буденну й болючу для мешканців реальність.
На сьогодні для мене головна проблема — це машини. Їх тут паркується страшенно багато, а двір і так маленький. Через те, що вони постійно тут їздять, ворота весь час відчинені. Сюди може зайти хто завгодно і робити що завгодно. Ось подивіться: арку при вході вже всю розбили, усе в тріщинах. Ми ж самі скидалися грошима, щоб зробити ті ворота, а вони постійно відкриті. Мою квартиру, наприклад, нещодавно залило з даху. Я живу на самому верхньому поверсі. У дворі все побите, усе поламане… Раніше тут було чотири дуже гарні клумби з квітами. А коли сюди почали масово заїжджати машини – усе розбили й закатали в асфальт.
За словами жінки, сама архітектура двору теж підживлює місцеві легенди.
Наш двір спеціально зроблений «вісімкою» – тобто тут усюди можна проскочити й, якщо треба, швидко втекти. Кажуть, Мішка Япончик цим користувався і при потребі міг легко сховатися.
Сьогодні ж, каже вона, двір уже не має того життя, яке пам’ятають старожили.
Раніше тут було більше життя. Діти гралися, люди виходили у двір. А зараз малеча майже не виходить на майданчик – тривоги часто. У нас мешканці в основному все роблять за свій рахунок. А пам’ять про Мішку тут ніяк не зберігається. Ні таблички, ні чогось такого. Наче історія є, а самого сліду від неї – немає.
Після розмови з Тамарою ми рушаємо далі – у глибину двору. Тут, у другому дворику, ховається одна з найцікавіших деталей – стара голуб’ятня. Місцеві кажуть, що вона стоїть доволі давно. Саме вона потрапила у кадр серіалу «Життя і пригоди Мішки Япончика», де стала частиною тієї самої впізнаваної атмосфери старої Молдаванки.
Ще один мешканець двору, Сергій, має свою версію цієї історії. На відміну від сусідки, він переконаний: Мішка Япончик тут таки жив.
Насправді я вважаю, що Мішка Япончик тут усе ж жив. Мені про це завжди розповідали бабуся з дідусем. Десь посередині двору і була його оселя.
Як і багато інших у цьому дворі, про минуле він говорить із певною теплотою, але коли мова заходить про сьогодення – розмова змінює колір.
Наш дворик належить до Хмельницького ЖЕКу. А як у нас працює ЖЕК, ви й самі прекрасно розумієте. Двір начебто прибирають, але від сили один-два рази на місяць – та це, якщо пощастить. Подивившись на стан парадних, хвилювання мешканців стають зрозумілими… Ремонт тут проводився з розряду «ніколи». Єдине, коли щось могли зробити – це перед виборами мерів чи депутатів. От тоді так, могли щось підлатати. Наприклад, он там зробили дах. Але це все більше для вигляду – тільки з фасадного боку.
У кількох фразах Сергія можна побачити реальність цього двору: легенди про кримінальне минуле тут давно живуть поруч із побутовою занедбаністю, яку мешканці бачать щодня.
Історія з цього двору нікуди не зникла – вона просто стала тихішою і розчинилася у щоденному житті мешканців. Легенди про Мішку Япончика тут досі живуть, але як уривки спогадів. Потріскані стіни й старі арки говорять про це місце більше, ніж будь-які історії. І поки хтось шукає тут сліди «короля бандитської Одеси», двір живе своїм життям, де головне вже давно не легенди, а люди.
