Карпати під тиском забудови. Інтерв’ю з кампанером із біорізноманіття Greenpeace Україна Сергієм Харою (фото)

Що стало точкою неповернення — моментом, коли ви вирішили, що петицію потрібно запускати саме зараз?

Петицію подали зараз, тому що майже всі, хто міг зупинити нинішні загрози для Карпат, не спромоглися цього зробити. Ще минулого року почалося активне зведення фундаментів під вітрові турбіни на полонині Руна. Це був гучний сигнал про небезпеку — будівництво стартувало ще до отримання висновку з оцінки впливу на довкілля, хоча такі роботи не можуть починатися без цього документу.

Громадськість тоді звернулася до Держекоінспекції з вимогою перевірки. Її провели із затримкою, але суттєвих порушень не виявили — попри те, що будівництво вже тривало.

Навесні 2025 року відбулася рубка пралісу під дорогу на Боржаві, в межах проєкту держпідприємства «Ліси України». Роботи проводилися там, де офіційно зафіксовані праліси та їх охоронні зони. Закон прямо забороняє будь-які рубки і будівництво в таких місцях, але остаточного рішення у цій справі досі немає.

У жовтні 2025 року під час виїзного засідання комітетів Верховної Ради прозвучала позиція, що фундаменти під вітряки не потребують оцінки впливу на довкілля, хоча за будівельними нормами це частина споруди.

На початку 2026 року Мінекономіки поновило процедуру ОВД для будівництва вітряків на полонині Руна і зрештою дало позитивний висновок — попри сотні звернень екологів, депутатів і громадськості.

Додатково ситуацію ускладнило те, що у 2025 році Міндовкілля об’єднали з іншими міністерствами — і сфера охорони природи фактично була паралізована на кілька місяців.

Паралельно виник скандал із продажем земель на полонині Боржава — близько 460 гектарів реалізували за значно заниженою ціною. Після резонансу результати аукціону не підписали.

До цього додаються плани будівництва 130 вітряків на кількох хребтах Карпат, суцільні рубки під лінії електропередач і випадки, коли екологи знаходять червонокнижні види там, де офіційно їх «не виявили».

У підсумку ми маємо ефект сніжної лавини — надто багато випадків втручання в природу за короткий час і відсутність належної реакції держави.

Які загрози для карпатських лісів ви вважаєте найбільш критичними?

Загроз багато. Перша — це рубки лісу, зокрема під виглядом санітарних, які часто виглядають як суцільні. У деяких випадках вони відбувалися навіть у пралісах, що призводить до втрати біорізноманіття і підвищує ризики зсувів.

Друга — малі гідроелектростанції. Гірські річки — дуже чутливі екосистеми. Вони підтримують водний баланс територій, а ГЕС змінюють течію і впливають на водозабір нижче за течією. Крім того, це перешкода для міграції риби, зокрема рідкісних видів, як лосось дунайський.

Третя — мегакурорти. Вони приносять прибутки, але водночас витісняють місцевий бізнес і створюють надмірне навантаження на природу.

Четверта — джипінг, який, попри заборону в заповідних зонах, продовжується. Він руйнує ґрунти, пошкоджує коріння дерев і навіть призводить до деградації гірських екосистем.

П’ята — енергетичні проєкти. Ми підтримуємо відновлювану енергетику, але Карпати не є територією з найвищим потенціалом для цього. А шкода для екосистем може бути незворотною.

Де проходить межа між розвитком регіону і знищенням природи?

Межа там, де розвиток перестає бути сталим і починає руйнувати базові екосистемні функції — воду, ґрунти, біорізноманіття.

Для Карпат це чітко визначено: високогір’я, праліси, вододіли та заплави — це зони, де масштабна забудова неприйнятна. Натомість розвиток має відбуватися у менш чутливих місцях — у межах населених пунктів або вже змінених територій.

Чому інфраструктурні проєкти, зокрема вітропарки, у Карпатах — це проблема?

Питання не в самій енергетиці, а в місці її розміщення. У Карпатах такі проєкти передбачають не лише встановлення турбін, а й дороги, мережі, масштабні земляні роботи. Це фрагментує ландшафти і руйнує екосистеми.

При цьому в Україні є багато альтернативних локацій із меншими ризиками — наприклад, промислові або вже порушені території.

Як обмеження вирубок вплине на місцеві громади?

Йдеться не про заборону, а про розмежування. У пралісах і високогір’ї рубки неприпустимі, але в господарських лісах вони можуть бути — за правилами сталого управління.

Для громад це означає перехід до довгострокової економіки: розвиток туризму, малого бізнесу, робочі місця у відновленні лісів. Збережені ліси — це також вода і захист від катастроф.

Які законодавчі зміни потрібні для реального захисту Карпат?

Потрібні чіткі правила і контроль. На рівні закону мають бути визначені території, де будь-яке масштабне будівництво заборонене — високогір’я, праліси, вододіли.

Також важливо розширювати природоохоронні території і створювати ефективну систему управління ними. Держава має гарантувати право громадян на безпечне довкілля під час планування розвитку гірських регіонів.

Чи має Україна приклади успішного збереження природи?

Так, це об’єкти природно-заповідного фонду — заповідники і національні парки. Там діє чіткий режим охорони, але водночас розвиваються наука і сталий туризм. Ці підходи можна масштабувати на Карпати.

Яка роль громадськості?

Петиції важливі, але цього недостатньо. Потрібна активна участь — громадські слухання, контроль за забудовою, фіксація порушень, тиск на владу.

Громадськість — це і є народ України. І ми всі відповідальні за збереження природи.