Екоцид, як форма гібридної війни росії: про стан Чорного моря, півдня України та заповідників після атак розповів еколог

Українська Служба Інформації поспілкувалися з біологом та спеціалістом у галузі екології моря Владиславом Балінським, щоб дізнатися більше про механізми, шкоду та можливу протидію атакам. 

Розкажіть, що означає поняття «екоциду» в Україні та світі

Світ зараз наздоганяє Україну, але ми тут були першими. Поки Європа лише в березні 2024 року ухвалила Директиву (ЄС) 2024/1203, що вже імплементували Бельгія та Франція, в Україні давно діє Стаття 441 Кримінального кодексу. Ми юридично визначили екоцид, як масове нищення флори і фауни та отруєння ресурсів задовго до того, як це стало «світовим трендом».

Але для мене, як вченого, екоцид — це насамперед руйнування ландшафту. Ландшафт — це основа всього. Це фундамент, на якому тримаються фітокомплекси та біоценози. Коли військова агресія рф нищить ландшафтну основу, вона автоматично вбиває цілий універсум — системне середовище, яке робить територію фізично непридатною для життя.

Росія боїться правди про ці руйнування, тому переслідує мене. Оголошення в міжнародний розшук та заочні арешти — це реакція на те, що наші докази стануть базою для виплати колосальних репарацій. Вони знають — за вбивство природи доведеться платити десятиліттями.

Які дії крайнім часом вчиняла росія, що можна назвати екоцидом?

Я назву п’ять масштабних кейсів мультикомплексного нищення природи:

Каховська катастрофа — взірець ландшафтного колапсу. Підрив дамби знищив плавневі системи та Нижньодніпровський національний природний парк, вимивши 70-річні токсичні депо, так званий сапропель, у море.

Знищення морських ссавців — у 2022–2023 роках під час активних бойових дій в акваторії Чорного моря, за даними біологів, загинуло близько 20% всієї популяції трьох видів зубатих китів Азово-Чорноморського басейну — афаліни, звичайного дельфіна та азовки. Потужні вибухи спричиняють баротравму — розрив внутрішніх органів. Військові сонари порушують навігацію, викликають кесонну хворобу, через яку тварини спливають із крововиливами. Це пряма атака на фізіологію морських ссавців.

Екологічний удар по порту Південного. 15 грудня 2025 року ракетно-дроновий удар спричинив розлив тисяч тонн рослинної олії. Олійна плівка на поверхні моря — це біологічний зашморг, який блокує газообмін та викликає тотальну гіпоксію гідробіонтів.

Дністровська катастрофа у березні 2026 року. Атака на Дністровську гідроакумулюючу електростанцію та викид нафтопродуктів призвели до забруднення Дубосарського водосховища та загрози Дністровському лиману. Це спричинило гуманітарний колапс у Молдові: зупинено водозабір Сороки-Бєльці, від якого залежать двісті тисяч людей. Під загрозою опинився водозабір у Вадул-луй-Воде, що живить Кишинів, де проживає близько 750-800 тисяч людей. Президентка Майя Санду оголосила надзвичайну ситуацію — майже мільйон людей опинилися на межі втрати доступу до води.

Піратство тіньового флоту та катастрофа Волго-нєфті. Використання аварійних танкерів типу Волгонєфть 212 та 239 для нелегальних перекачок — це бомба сповільненої дії. Аварія наприкінці 2024 року, що призвела до розливу близько п’яти тисяч тонн мазуту, досі отруює акваторію. Цей мазут рециркулює в Чорному морі, час від часу викидаючись на узбережжя, зокрема в Національному природному парку Тузлівські лимани. російська федерація бездіяла у ліквідації наслідків, свідомо допускаючи хронічне отруєння Азово-Чорноморського басейну.

Які наслідки для екосистем України та світу мають ці дії, зокрема акваторії Чорного моря?

Ми бачимо системний каскад — коли нищиться ландшафтна основа національних парків — розсипається вся піраміда життя. Але найстрашніше — це рециркуляція токсинів. Мазут Волгонєфті не зник — він осідає, піднімається, викидається на мілководдя Тузлівських лиманів, знищує фітокомплекси, потім знову повертається в товщу води. Це хронічне отруєння, яке не має терміну давності.

У морі ми втрачаємо екосистемну функцію самоочищення через масову загибель мідій Mytilus galloprovincialis. Вони були природними фільтрами, які очищали воду. Сьогодні ця система зруйнована.

Агресор перетворив замкнуті біогеоценози на поле бою. Коли акваторія стає зоною активних бойових дій, страждає все живе — від планктону до верхівки харчового ланцюга. Вибухи, сонари, затонулі кораблі з токсичними вантажами — це мультикомплексний удар, який не має вибірковості. І це має транскордонний та басейновий вплив. Чорне море не має кордонів. Те, що потрапляє в акваторію біля Криму, хвилями викидається на узбережжя Болгарії, Румунії, Туреччини. Це не проблема однієї країни — це катастрофа спільного басейну.

На суходолі агресія рф запускає незворотну аридизацію — перетворення степів від Херсонщини до Маріуполя на солончакову пустелю.

Окрема лінія — перелітні птахи. Чорноморський басейн — це глобальний міграційний коридор. Мільйони птахів летять із Африки до Європи та Азії через наші лимани, національні парки та плавні. Коли дрони масово летять у НПП Тузлівські лимани чи Нижньодніпровський національний парк, руйнується функція захисту цих міжнародних об’єктів.  Птахи гинуть від токсинів, втрачають місця зупинки, не мають змоги нагромадити сили для подальшого перельоту. Це також транскордонний вплив. Це впливає на біорізноманіття на глобальному рівні.

Чому екоцид можна розглядати, як інструмент гібридної війни, а не лише як «побічну шкоду»?

Це екологічний тероризм, де ландшафт використовується, як зброя. Удар по Дністровській гідроакумулюючій електростанції був націлений на дестабілізацію двох країн через гуманітарну кризу для мільйона людей. Робота тіньового флоту — це екологічний шантаж усієї Європи. Росія свідомо нищить наші природно-заповідні об’єкти, щоб зробити Україну територією хронічного лиха, непридатною для відновлення та життя.

Чи достатньо світ говорить про це? 

Світ засліплений стерильною наукою, яка боїться виходити за межі кабінетів. Але в Україні є приклад іншої науки — принципової та дієвої. Я пишаюся тим, що працюю як науковий гідробіолог у Національному природному парку Тузлівські лимани. Це люди, які не просто спостерігають, а й б’ються за кожну п’ядь ландшафту, фіксуючи злочини агресора під обстрілами. Саме з такої роботи має брати приклад світова спільнота.

Ми також маємо пам’ятати тих, хто заклав фундамент цієї боротьби. Нещодавно, 11 березня 2026 року, пішов із життя Володимир Борейко — людина-легенда, завдяки зусиллям якої сотні територій в Україні отримали статус об’єктів природно-заповідного фонду. Його загибель — це величезна втрата для всього екологічного руху, але його справа живе в кожному зафіксованому нами випадку екоциду.

Як, на вашу думку, можна покращити механізм реагування та, можливо, протидії екоциду?

Еколог має діяти за принципом Клятви Гіппократа для природи. Нам потрібен міжнародний юридичний захист дослідників, так званий SLAPP-protection, та визнання екоциду п’ятим злочином у Римському статуті — нарівні з геноцидом. Досвід нашої команди в Тузлівських лиманах показує: тільки безкомпромісна фіксація правди може зупинити воєнний молот російської федерації. Перемога та захист Природи України сьогодні — це захист біологічного майбутнього всієї планети.