День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні Україна почала офіційно відзначати з 2024 року, синхронізувавши цю дату з європейською традицією завершення Другої світової війни.

Символом пам’яті є червоний мак, який з 2014 року використовується як знак вшанування жертв війни. У цей день по всій країні відбуваються меморіальні заходи, покладання квітів до пам’ятників та хвилини мовчання.

Окремо 8 травня у світі відзначають Всесвітній день Червоного Хреста та День перемоги в Європі. Головний акцент — на пам’яті про трагедію війни та ціні миру.

Сьогодні в Одесі, з нагоди Дня пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, відбулась урочиста церемонія покладання квітів до пам’ятника Невідомому матросу на Алеї Слави в парку ім. Т.Г. Шевченка.

За словами одеситки, дитини війни, Хлопової Світлани Петрівни, українська земля у тій війні стала одним із основних театрів воєнних дій, місцем масштабних битв і запеклого спротиву ворогу.

Наших хлопців так били, що мені доводилося просто купатися в крові. Діти, хлопці, які зберегли нашу одеську водокачку. Їх було 16. Усі загинули героїчно, поховані на Другому кладовищі,

— починає вона, згадуючи тих, кого називає справжніми героями міста.

Вони зберегли водокачку. Пароль наш — ви знаєте це висловлювання, - “Картина маслом”. Його зараз уживає весь колишній Радянський Союз»,

— каже жінка, підкреслюючи, як історія стала частиною народної пам’яті.

Людина ходила по Привозу з маленькими картинами і кричала: “Картина маслом!” І нас звільнили… Маяки, Біляївка, Яськи, Градениці, Троїцьке, Авангард, Придністров’я… І ще Петро Лещенко»,

— говорить вона, переплітаючи історичні сюжети та особисті спогади.

Потім його визнали зрадником, а виявився він героєм. І зараз є вулиця його імені. І всі ці хлопці теж — у селах Біляївка, Яськи, Градениці — мають вулиці на свою честь

,

— додає Хлопова Світлана Петрівна.

На запитання журналістів про вік у роки війни відповідає коротко:

Мені було шість років, коли все закінчилося. Я була заручницею. Спочатку — камера смертників тут… камера смертників, 
— її голос стає тихішим.
Я була як партизанська дитина. Мама, тато були тут. Наших хлопців так били, що мені доводилося просто купатися в крові. Наші хлопці — герої з героїв, 
— говорить вона.

У фондах державних архівів сьогодні зберігаються тисячі документів, які фіксують події 1939-1945  років, — від особистих історій до свідчень про воєнні злочини фашистів та руйнування, що зазнала тогочасна Україна.

Усі вони зберігають пам’ять про наших співвітчизників. Про тих, кого вивозили до Німеччини на примусові роботи і хто писав додому листи, знаючи, що кожне слово читає цензор. Про тих, хто зі зброєю в руках нищив окупантів на фронті. І про тих, хто повертався до зруйнованих міст та сіл після деокупації,
- зазначили у Мінюсті.

 

Чимало в архівах й документів, що фіксують злочини нацистів. Таких, як оголошення про збір єврейського населення Києва у вересні 1941 року, після якого відбулися розстріли в Бабиному Яру. Або матеріали про спалені села Чернігівщини, зокрема Корюківки, де відбулось найбільш масове знищення мирного населення на окупованих Німеччиною територіях Європи за весь період Другої світової війни.

Окремо — матеріали про Нюрнберзький процес. Саме там нацистський режим і його ідеологію було засуджено, воєнні злочини та злочини проти людяності — отримали правову оцінку, а винні — вироки та покарання. Це нагадування, яке актуальне і сьогодні.

Збереження та доступність архівних документів є важливою частиною політики пам’яті та інструментом встановлення історичної справедливості.

Раніше УСІ писала, що Україна навряд чи планує окремі ударні операції, прив’язані саме до 9 травня, зокрема по Москві чи символічних об’єктах на кшталт Червоної площі, однак у разі продовження російських атак на українську інфраструктуру може діяти дзеркально — завдаючи ударів виключно по законних військових та інфраструктурних цілях на території рф.