Все починається з культури
Токсичність фейсбуку останні кілька місяців зашкалює. Може, я раніше цього не помічала, чи дійсно всі трохи похитнулися, але пасивно-активна агресія майже в кожному пості чи коментарі. І от наче ти добре спілкуєшся з людиною, аж раптом щось тригерить її, і понеслося.
Битва за власне сприйняття все частіше набирає якоїсь надмірно пихатої витонченності. Людина робить ерудоване па, обовʼязково завершуючи це питанням, яке знімає відповідальність за попередньо сказане нею. А ти сидиш та думаєш, до чого це все та де тут діалог?
Діалог – це найрідкісніше явище зараз в нашому суспільстві (у фб так точно). Срачі – народна забавка, яка реально вже має всі ознаки еволюції в своїй токсичності.
З новим роком. З новим срачем.
А якщо без мого власного па, то бережіть себе. Не всі такі погані, як іноді ми бачимо тут в коментарях, не всі такі хороші теж.
Більшість суперечок зовсім не нові. Уже були кейси, як ви любите казати, в яких вирішувалися подібні питання. Зокрема, й деколонізаціі. В Естонії, наприклад, коли вирішували питання «Що робити з цим всім?», зібрали не політиків до діалогу, а філософів, вчених, журналістів, культурних діячів. Тоді зʼявився такий термін як «політична архітектура», яка спрацювала. Це був міст у Нарві.
Не нами вигадана хитра, але працююча схема, як ви любите казати, що допоможе навіть в умовах сьогодення. Бери та питай, отримуй досвід. Було б бажання це робити. Але культурні інститути стали чимось не вартим уваги. Навіть мою програму «Світло», куди щодня приходили представники наукової, культурної, світлої, як вже я люблю казати, спільноти, закрили першою. Бо не на часі оці всі скрипочки. Та там було про інше. Про те, що все починається з культури. Все, бляха.
Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.
