У нашої енергії багато «мерців», які хочуть нею підживлюватися

У нашої енергії багато «мерців», які хочуть нею підживлюватися.
І ми це створюємо самостійно.
Мерців — у сенсі не наших людей і не потрібних нам процесів, куди ми безповоротно вкладаємо свою енергію.
Безповоротно.
Тобто генеруємо її вхолосту.

У кожного є своє власне, іменне кладовище мертвих ідей, дій, інструментів і стосунків, які ми продовжуємо живити своєю життєвою силою.
Головний черговий на цьому кладовищі — ІДЕАЛІЗМ.
Наше прагнення до того, чого в принципі не існує.

Колись ти, маленький, пішов за теплом і близькістю до тих, хто мав би давати це за визначенням.
За фактом твого народження — мав би.
Але з різних причин дати не зміг.

Ти можеш уявити самотню й покинуту дитину в холодному, темному й страшному куті токсичного СОРОМУ?
Бо єдине, що дитина переживає генералізовано, коли її не люблять, — це СОРОМ.

Тому що коли батьки не залучаються, не можуть відчути, не захоплюються, не зігрівають, не наближаються, не розділяють і не люблять — дитина не розуміє, що щось не так тут, з цими прекрасними людьми.
Дитина починає думати, що щось не так із нею.

Мама й тато не можуть бути «не такими», дитина не може в це повірити, бо тоді вона гине.
Тоді «не така» в неї тільки вона.
Така дитина не перестає любити батьків.
Дитина перестає любити себе.

І починає все, чого їй не дають найрідніші люди, — заслужувати й купувати.
У них же.
Відмовляючись від себе.

Минають роки.
Дорослішає тіло, змінюються види й фігури поруч, дорослішають ігри, в які вже велика людина грає на великій сцені — але маленька холодна й така, що боїться відкидання, дитина всередині продовжує заслужувати й купувати.

Якщо я цього не зроблю, якщо не зроблю ідеально — я знову опинюся в тому жахливому й темному куті СОРОМУ.
Не буде ідеально — буде токсично соромно.

Щоб постійно тримати свою ідеальність в тонусі, людина бере в руки зброю масового ураження — контроль.
До власного кладовища додає приватну, власну в’язницю.
Бо контроль є безжальний і тотальний у своїй владі над територією Життя.
Він видавлює з нього по краплі свободу разом із життям.
Свобода — ворог, свобода — нічний жах контролера, свобода — загроза рівної спинки.

Коли я був вільним і неідеальним, коли я був собою — від мене, маленького, відвернувся Всесвіт.
Каже та дитина всередині.
Поняття свободи, справжнього Я, неідеальності намертво зв’язалися з холодним і липким жахом СоромУ.
І ідеальність — це те, в чому від нього можна сховатися.

І веде людину сліпуче красива оболонка, що перманентно й безперспективно намагається переробити мегатонни сорому.
Доросла дитина, яка вже сформувала свою формулу ідеальності й контролю над життям, раз за разом стикається з неідеальністю життя і неможливістю все контролювати.
Це народжує в ній відчуття вразливості, яке вона вам ніколи не покаже.
А щоб усе це переробляти, психіці потрібна колосальна кількість енергії.

Енергія, яка мала б піти в життя, йде на процеси, що це життя руйнують.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.