“Це абсолютно несправедливо”. Як Україна втрачає морську галузь
На тлі війни, відсутності електрики та ще мільйона інших проблем тема можливості виїзду наших моряків у рейси ніби відійшла на другий план. А даремно, тому що проблема нікуди не поділася – але вона вже, як це іноді буває, перейшла до наступної стадії – втім, про це попереджали давно.
Днями поговорив зі старим другом, який зараз у Румунії. Він морський офіцер торгового флоту, і вже більше року не був удома в Одесі. А все просто: на момент початку вторгнення він був у рейсі. Коли рейс завершився, він не повернувся одразу додому, а затримався за кордоном, а невдовзі пішов у наступний рейс. І як виявилося, мав рацію. Тому що ті з його колег, хто залишився в Одесі та інших містах, просто змушені були сидіти вдома. На роботу не випускають, до армії не беруть. Ні, можуть взяти людину без потрібної військово-облікової спеціальності, але це треба виявити чималу наполегливість. Не всі готові виявляти її.
Так ось. Спілкування з другом було більше схоже на його монолог, – він виплеснув емоції, що накопичилися.
“Слухай, це абсолютно несправедливо. То, як до нас поставилися. Ні роботи, нічого. Що мені, каструлити в Одесі? Чиє це було рішення – щоб дозвіл на виїзд давали військкоми? За що їм таке щастя? Думаєш, вони без моряків мало “рубають?” І все одно нас не випускають. У результаті всі, хто вирішили виїхати, вже всіма правдами і неправдами вибралися і плавають.
Я зараз у Румунії, у Констанці. Тут цілі квартали, в яких мешкають українські моряки та їхні родини. Знаю, що й у містах Молдови приблизно те саме. Машини на українських номерах, багато одеських. А що робити? І їхні гроші осідають там замість того, щоб працювати в економіці України.
Я ось патріот, щомісяця я щонайменше тисячу баксів відправляю на ЗСУ. І 90% тих, кого я знаю, також патріоти України. Але боюся, що за такого відношення це ненадовго.
А ти знаєш, що відбувається у морській галузі? Наших у морі стало помітно менше. Тому роботодавці наймають будь-кого з інших країн, у тому числі росіян, хоча з ними багато проблем: труднощі з переказом грошей, та й як працівники з них – зовсім не те, що ми. Як тобі? Наші моряки просто втрачають на ринку свою нішу, не найгіршу. А відновити це буде дуже важко”.
Отак, якщо коротко. Наша розмова залишила тяжке почуття. Так не має бути. І проблема ж не нова. Чому не можна її нормально вирішити, а не віддавати на розсуд місцевих військкоматів? Адже якщо десь дозвіл на виїзд вони дають, то в Одесі – ні.
Люди – те, на чому тримається Україна. Ми віримо в нашу країну, в те, що тут все за справедливістю чи принаймні процес йде в цьому напрямку. Це важлива, якщо не базова, частина нашого патріотизму. Як можна підривати цю віру? Люди цілої професії, важливої сфери економіки, опинилися “за бортом”. Так не має бути в Україні. Не кажучи вже про те, що гроші, які могли б заробити моряки, – така сама частина війни, як снаряди та танки.