Світ не повинен забувати

Сьогодні три неймовірно красиві жінки вийшли на незвичний пікет до НЙ консульства рф.  Natasha Beshenkovsky, Lina Devik Home та Elina Kliss. Автор протесту – Наталя. Вона – художник та режисер мультиплікації – придумала та візуалізувала наше спільне горе. Діти. У крові. Без рук, без ніг, життя. На тлі «барвистого» консульства ці образи б’ють у серці приблизно так само, як фото із розстріляних українських міст. І люди, що проходять повз, пройти не можуть. Зупиняються. Запитують. Дякують.

Наталя вже виходила на одиночний «ляльковий» пікет сюди. Тоді вона зробила 12 трагічних фігур, постояла та залишила. За годину їх вже прибрали. Натомість про акцію дізналися Ліна та Еля. Замовили на «Амазоні» ляльок та віддали Наталці. Художник сублімував біль. Результат – на фото. 45 пластмасових закривавлених лялькових тіл.

Запитую у Наташі про як і навіщо.
«Причини дві: по-перше, у мене були дуже добрі вчителі. Мої друзі виходили на Червону площу у 68 році – близькі друзі – тому, коли все життя живеш із пам’яттю про таких людей і маєш щастя називати їх своїми друзями, то природньо… На всі демонстрації, які були у Нью-Йорку, я ходила.
А друге: я – художник і розпочинала свою кар’єру як режисер мультиплікації, тому ідея працювати з ляльками для мене природня. Це було дуже неприємно. Дуже. Дуже. Для того, щоб перетворити ці ляльки на таке – це дуже було неприємно і я цим займалася днів 10 – жахливо».

Ліна: За ці місяці ми познайомилися один з одним – багато людей, які одне одного не знали. Так як почуття безпорадності змушує брати участь у всьому, що тільки можна, ми познайомилися з Наталкою на заходах-фандрейзингах і я просто закохалася в те, що вона робить як художник, і як людина. І нещодавно я побачила, як вона виставила відео [першого пікету] – воно справило на мене сильне враження. Я попросила її, щоб я могла разом із нею взяти участь у цій акції. Усі хочуть зробити все можливе. У нас, на жаль, у сім’ї старшого покоління залишилася лише мама мого чоловіка – їй виповнився 91 рік, і коли ми її запитали, що вона хоче на свій день народження, вона попросила налагодити для неї доставку грошей до України, щоб вона могла допомагати. Це найголовніше, що ми можемо робити зараз».

Еля: «Почуваєшся абсолютно безпорадним: як зупинити все це? До кого достукатися та як докричатися. Америка могла б вже давно закрити небо і допомогти Україні».

Дуже дякую, Наталко. Дуже дякую, Ліна та Еля. Я зараз знову провалилася у непритомність, але цей удар був потужним. Пробило боляче.
Дякую Julia Ares, що сказала піти.
На жаль, диппредставництво Ірану – на 34-му поверсі, ми вже домовилися йти і туди, але, мабуть, немає сенсу.