Чому я їм не вірю?

Багато українських журналістів, які працюють у проросійських ЗМІ, пишуть слова підтримки на адресу України. Мені важко дочитати ці тексти до кінця. Я бачу в них нещирість та фальш.

Чому я їм не вірю?

Я не бачу, який шлях вони подолали. Від чого вони відмовились. Мені не траплялись у їхніх текстах ані покаяння, ані визнання своїх помилок.

У 2018 році я звільнилась зі «Страни», де працювала півтора роки з моменту відкриття сайту. Я публічно визнала, що робота там була помилкою. Я знаю, як важко говорити про таке, та ще й на загал. Але без цього – ніяк.

Я не шукала запасний варіант, звільняючись зі «Страни». Просто пішла, не знаючи, що на мене чекає: як відреагують колеги, що скажуть люди, та за який кошт я житиму через місяць. Однак крім неминучого хейту – отримала підтримку від тих, від кого не чекала. А ще – близько десяти пропозицій працевлаштування, в тому числі від ЗМІ з бездоганною репутацією, про які можна лише мріяти.

Я навіть провела пару зустрічей за інерцією, але невдовзі зрозуміла, що потребую перерви. Я не хотіла бездумно стрибати у «правильне ЗМІ», мов нічого й не було. Мені гостро потрібен був час, аби впорядкувати свої цінності та погляди. Аби зробити роботу над помилками.

Багато хто тоді передрікав мені політичне майбутнє. Та я інтуїтивно обрала те, що дуже влучно висловив Джордан Пітерсон: перед тим, як змінювати світ, спочатку прибери у своїй кімнаті.
Наступні сім місяців я присвятила «детоксикації». Знайшла роботу у сфері бізнесу, завдяки чому змогла взяти «ідеологічну паузу». Сформулювати свої цінності. Зрозуміти, чому опинилася у стосунках із людиною, яка після Майдану стала сепаратистом, і чому не закінчила їх після початку війни. Усвідомити, який вплив на мене ця людина мала, та як я допустила, щоб юна одеська журналістка, яка за часів Януковича перейшла на українську та допомагала організувати Вишиванковий фестиваль, стала працювати на проросійській «Страні».

Навчилася будувати здорові стосунки. І вийшла заміж за прекрасного чоловіка, з яким знайома з дитинства.

Я зробила велику роботу над помилками. Проте навіть тепер, через чотири роки, в глибині душі я не можу пробачити собі, що колись не помітила, як збилась зі шляху. На щастя, тепер у мене є компас із цінностей, і чітко артикульоване розуміння добра і зла.

Тому, коли я бачу патріотичні пости співробітників проросійських ЗМІ, я їм не вірю. Бо потрібно зробити дуже, дуже багато роботи, аби тебе пробачив хоча б ти сам.