«Носоріг» – це історія про нас», – режисер Олег Сенцов (відео)

Головний редактор Української Служби Інформації Тетяна Милимко поспілкувалась із режисером Олегом Сенцовим.

Дивіться відео на нашому каналі в YouTube.

Чому у стрічці «Носоріг» саме 90-ті роки?

Не була ідеєю сама тема 90-тих або криміналітету. Я зараз знімаю про людей, і не так важливо, де вони, в який час це відбувається. Важливо – що саме відбувається. Це історія одного мого знайомого, якого я знав з одного боку, а потім якось дізнався з іншого. Для мене було відкриттям, що ці люди можуть зовсім по-іншому реагувати на події, рефлексувати, щось мати в собі. І мені це здалося дуже цікавим, я почав писати сценарій, образ цієї людини-«носоріга» став більш такий збірний. А загалом ідея – показати зріз 90-тих років, як це на нас вплинуло. І нам це вдалось.

Знімали стрічку у Кривому Розі. Чому обрали саме цю локацію?

Ми шукали провінціальне українське місце, де є такі закинуті передмістя, де ще досі живуть 90-ті в архітектурі. І Кривий Ріг виявився найбільш такий, який нам личить на ці ідеї. І ми поїхали туди, дійсно привезли гурт, акторів з Києва та інших міст, і багато знайшли місцевих. Там дійсно досі така брутальна атмосфера в місті – і серед молоді, і серед чоловіків. І нам це підходило, тому що там воно більш живе, ніж в інших містах. У нас був подвійний успіх, і тому нам вдалося цю атмосферу втілити за рахунок того, що є такі хлопці, які так себе поводять, і локації, які ще з 90-тих років не змінились. Місто величезне, і є дійсно закинуті райони, як нам треба.

Ви підбирали спеціально музику під 90-ті, і співпрацювали з Олегом Скрипкою. Розкажіть більше про це?

Так, я підбирав музику ще на етапі сценарію. Коли я писав сцену, я вже знав, яка музика буде там використовуватись, щоб вона точно була зрозумілою для атмосфери. Навіть на знімальному майданчику я вмикав музику, яка буде у цій сцені, щоб у всіх був якийсь настрій і ритм. Тому вона добре стоїть у монтажу та у фільмі.

Третина музики іноземна, третина – російська, тому що вона була, і нікуди від цього не подітися – якщо її не поставити була б вже неправдива історія. І третина української музики, це була найвеличезніша проблема, тому що на початку 90-тих років було дуже мало такої хітової української музики, вона була якась, але у другу половину стало краще. Ми зібрали все, що можна було з найякіснішого, якісь спогади.

Я хотів зробити пісню Олега Скрипки на весіллі, а мій продюсер запропонував покликати його, і він погодився, приїхав. Він дуже харизматичний, дуже артистичний, і дійсно заводив це весілля дуже сильно.

Розкажіть про співпрацю із Netflix?

Цим займаємося не ми, а компанія World Sales, це британська компанія, яка продає контент по всьому світу. І вона (прим. Ред. – кінострічка «Носоріг») дуже добре продається. І Британія, Франція, Німеччина, Польща, Італія, ще якісь країни підписують угоди на дистриб’юцію, там буде прокат. Німецьке, французьке телебачення його купило, і купив Netflix на показ через три місяці після прокату в України, тобто у них це буде травень.

Для них це одна з таких угод, нічого особливого, а для нас це дійсно прорив, тому що деякі документальні серіали та фільми купував Netflix, але дуже давно, а художня повнометражна стрічка – це перша така угода. Для нас це приємно, тому що нас оцінили на високому рівні.

А до того ж ще були кінофестивалі, і доволі серйозні?

Світова прем’єра відбулася у Венеції – це один з кращих кінофестивалів світу, вважається другим після Канн. І заточений більш на мистецтво. Мене оцінили як режисера, а не політв’язня.

Було ще багато фестивалів, один у Стокгольмі, який трохи так фокусується на такому кіно, бо там перемагали і Гай Річі, і Тарантіно, і Ларс фон Трієр, і Гаспар Ное, і зараз наш фільм (прим. Ред. – «Носоріг» отримав «Бронзового коня» – головний приз Стокгольмського міжнародного кінофестивалю, а виконавця головної ролі стрічки Сергія Філімонова визнано найкращим актором), це теж було дуже приємно для нас.

Ви сказали трішечки, що ви як режисер у світі, а не політв’язень, а насправді класний режисер, який виходить на кінофестивалі, представляючи Україну.

Я ж не можу все життя їздити і всюди казати: «Ось я колишній політв’язень, був у в’язниці, давайте зараз поговоримо». Це перший рік була велика увага, я розумів, що вона має обмежений термін, і використовував її, щоб робити багато міжнародних зустрічей, щоб просувати саме Україну, питання наших політв’язнів, питання російської агресії. Ти ж не можеш робити це все життя, я і так це роблю, але вже інтерес трохи спадає, і я знав, що треба займатися тим, чим я хочу займатися.

І моя друга велика справа – це кіно, і я дуже радію, що наш фільм так добре пішов. Бо я знаю, що у нас не так багато фільмів, які б мали успіх і на кінофестивалях, і в комерційному плані. Ми ще не знаємо, який буде прокат в Україні, бо є певні фактори, які зараз впливають, але все одно успіх вже є.

Ви поставили свій підпис проти агресії, втручань з боку Росії. Розкажіть трохи про це?

Так, це лист, який є загальним, його розповсюджувало Міністерство культури України. Я його прочитав, все там нормально і правильно, і тому з цим не можна не погодитися.

Ми попереджаємо агресію. Ніхто не бажає війни. Вона вже йде, але якщо почнеться нова хвиля, то жертв буде у сотні разів більше. А цього ніхто не бажає. Треба робити все, щоб це попередити, і маленький підпис – це теж маленька справа, щоб не дійшло до цього.

Завітати у кінотеатр – це теж маленька справа, щоб продемонструвати, що ми знаємо, ми попереджаємо, але ми не боїмося, так?

Це правильно. Готуємося і зберігаємо спокій, це наша стратегія. Я був вчора у Харкові, був невеличкий допрем’єрний показ, і ніхто не панікує, не біжить в магазини закупати гречку, купують патрони всі. Все спокійно відбувається.

Будь-яка творча людина, якщо щось створює, очікує віддачу якусь. Чи були у вас такі очікування?

Це вже від тебе не залежить. Зустріч з глядачем – це дуже цікаво, з масами, бо у нас були обмежені покази, фестивальні. Це така більш підготовлена публіка, критики, фахівці. А це пересічний глядач.

Фільм, якщо зняти і його не дивиться багато людей, не оцінює його, – це вже проблема фестивального кіно. Я б не хотів зробити таке кіно заради фестивалю, я хочу, щоб його подивились мільйони. Скільки його подивиться, я не знаю, але сподіваюсь, бо ця історія цікава – вона про нас, про наші жахливі часи, там є дійсно жорсткі сцени, тому що це знято максимально реалістично. Але люди виходять і кажуть, що отримали гаму емоцій – від гумору, сліз до жаху і відчуття, що 90-ті дійсно булі важкі, і слава Богу, що вони закінчився. Ми живемо в іншій країні, ми показуємо великий прогрес за ці тридцять років.

Раніше на USIonline.com — На сцену виходжу щоразу, як востаннє, — «відьма» української сцени Аліна Паш.

Читайте нас у Facebook, Telegram и Instagram, дивіться на Youtube.